Народився Мирослав 25 квітня 1997 року у селі Романівка, Попільнянського району. Згодом молоде подружжя Василюків, разом з малим синочком переїхала жити у рідне село мами Надії – Мотовилівську Слобідку, де народилися ще дві сестрички – Сніжана та Аміна.
З самого дитинства Мирослав відрізнявся серйозністю і вдповідальністю, завжди був помічником у батьків, бавив маленьких сестричок.
В перший клас Мирослав пішов до Мотслобідської школи. Закінчивши дев’ятирічку, хлопець продовжив навчання у Борівському ліцеї.
Подорослішати Мирославу довелося надто рано – батько залишив родину і юний хлопець мусив дбати про маму та сестричок- рідних і двоюрідну.
Через деякий час, Мирослав втратив маму, бабуся взяла над юними сиротами опікунство.
Після школи, Мирослав вступив до унверситету, але в 2017 році прийняв рішення піти служити на строкову службу в Чернігів, але за півроку до закінчення підписав контракт і почав будувати кар’єру військового. Службу проходив у Червонограді, мав звання головного сержанта, був командиром взводу.
Війна застала Мирослава у Маріуполі, у складі 12 бригади НГУ, де він мужньо боронив нашу незалежність від ворога.
25 березня 2022 року під час виконання бойового завдання, Мирослав був важко поранений. 31 березня, о 4-тій ранку, ворожа ракета вцілила в гелікоптер, який мав перевезти поранених у Дніпро.
Більше року хлопець буде вважатися безвісті зниклими і лише 23 червня 2023 року, в результаті обміну, тіло Захисника повернули додому.
