Онищенко Ольга Панасівна народилася 27 березня 1919 року на Житомирщині: село Липки, тепер Попільнянського району в сім’ї службовця. Рятуючись від голоду сім’я переїхала у Фастів.У 1937 році закінчила 10 класів Фастівської середньої школи № 5. З вересня 1937 року розпочала, трудову діяльність у Фастівській районній газеті “Більшовицька будова” на посаді літ працівника, коректора, кореспондента. За період до початку Другої світової війни вийшла заміж, народила двох дітей, працювала в Житомирській обласній газеті „Червоне Полісся” ревізійним коректором. Після смерті батька знову повернулася до Фастова, стала працювати в редакції місцевої газети.
19 липня 1941 року останньою прийняла в редакції газети „Більшовицька будова” (редактор Михайлов П.М.) зведення РАТАУ про воєнні дії в Житомирському напрямку.
Війна застала у м. Фастові. Під час окупації не працювала. Брала участь у боротьбі з окупантами з боку ОУН, бо чоловік Онищенко Петро Родіонович був провідником ОУН на Фастівщині.
Після звільнення Фастова від окупації німців стала знову працювати в районній газеті, перейменованій на “Перемога” на посаді відповідального секретаря, де пропрацювала до закінчення війни і початку 1946 року. Примусово звільнена в 1946 році, як ворог народу. Прийнята на роботу ст. агролісомеліоратора райземвідділу для забезпечення виконання сталінського плану перетворення природи в колгоспах району. Для цього добилась перед Радою Міністерств і особисто відвела більше 80 га землі під лісорозсадник, де можна б було вирощувати сажанці дерев та кущів для заліснення ярів та насадження полезахисних смуг. Тепер це господарство перетворилося в господарство “Фастівське”.
1950 році з РЗВ мене знову вигнали, як дружину ув’язненого націоналіста. Але Міністерство сільського господарства направила працювати в Тернопільську область, де пропрацювала завідуючою сектора агролісомеліорації Тернопільського обласного відділ сільського господарства до травня 1954 року і звільнилася за власним бажанням, поїхавши до хворого, невиїзного чоловіка на Колиму. По стану здоров’я в 1957 році повернулася знову у Фастів і працювала у фінансових органах: держстрах, райфінвідділ, закінчивши Одеський фінансовий технікум.
В 1970 році знову додивилися, що не заслуговую довіри і вигнали з посади старшого інспектора держдоходів РФВ. Далі випадкові роботи: сторожа, бухгалтера…. 1974 року отримала пенсію і зажила спокійно на “заслуженому відпочинку” – поховала матір і чоловіка. Нарешті – горбачовська перебудова. Чорнобиль. Події в країні розвивалися в 80-х роках шаленими темпами і мене втягнули у вир громадського життя. Взялася знову за перо, щоб залишити на папері “вузлики на пам’ять” про пережите: війну, відбудову сільського господарства після німецької окупації, голодомор 1932-1933 років, як живий свідок цих подій. Друкувалася в пресі. В 2007 році удостоєна звання Лауреата премії ім. Косовського та Кавалера Ордена Княгині Ольги III ступеня.
Онищенко Ольга Опанасівна займалася громадсько-політичною та культурницькою діяльністю міста, проводила велику роботу по дослідженню Голодомору, займалася просвітницькою діяльністю серед молоді .
