16.06.1985-23.06.2024
Бохан Іван Анатолійович народився у м. Києві 16 червня 1985 року.
У 2002 році закінчив Київський Ліцей міжнародних відносин №51.
У 2008 році закінчив Київський Національний університет будівництва і архітектури за спеціальністю «архітектура».
Іван був талановитим і багатогранним учнем і студентом. Він з легкістю опановував як точні, так і гуманітарні науки. Дуже любив музику і мистецтво взагалі в усіх його формах. Однокласники, однокурсники, друзі і знайомі завжди казали, що Іван належить до категорії людей, які ніколи не заспокоюючись на досягнутому, шукають свій шлях, своє вище призначення.
Вчителя, викладачі, друзі, колеги згадують Івана, як розумного, щирого, доброго, порядного хлопця, творчу, глибоку та яскраву особистість, з неперевершеним почуттям гумору, як вірного друга.
В ці роки Іван приєднався до фанатського руху, пишався тим, що належить до ультрас київського «Динамо».
Після закінчення університету Іван плідно і натхненно працював архітектором та дизайнером у відомих архітектурних бюро Києва та Одеси (одним з останніх об’єктів, над яким він працював у складі авторського колективу, був ТРЦ ПортCity у м. Маріуполь).
Разом з професійним досвідом міцніла і громадянська свідомість, особливо після подій Революції Гідності.
В Одесі у 2012 році від першого шлюбу народилась його чарівна донечка Поліна.
Повномасштабне вторгнення рф застало Івана в с. Мотовилівка Фастівського району Київської області, де він проживав останні роки. Він був справжнім патріотом України, з перших днів війни робив все, що міг, щоб бути корисним людям, своїй країні.
Він одразу вступив у місцеву територіальну оборону, одночасно був дуже активним членом місцевого волонтерського руху «Незламні».
Після деокупації Київщини у квітні 2022 року в складі волонтерської команди неодноразово їздив з Мотовилівки у м. Бородянка, приймаючи участь у розбиранні завалів зруйнованих будівель, встановленні тимчасового житла для постраждалих мешканців.
Серед волонтерів Мотовилівки Іван зустрів своє кохання, свою дівчину, яка у березні 2024 року стала його дружиною.
Після побачених моторошних наслідків російської окупації і недовгих роздумів Іван, як справжній чоловік і громадянин, зробив свій особистий вибір і обрав шлях Воїна. Він ніколи не служив в армії, навіть не закінчив військову кафедру в університеті, мав абсолютно мирну творчу професію. Але, маючи загострене почуття справедливості, безкінечно люблячи свої рідних і близьких, свою рідну Україну, він не міг обрати інший шлях.
У червні 2022 року Іван пішов добровольцем у військкомат, мобілізувався до лав Національної гвардії України, де, набував досвіду у вишколах на полігонах і при виконанні завдань своїх командирів, навчався на курсах операторів БПЛА та сапера.
З весни 2023 року на посаді розвідника взводу розвідки спеціального призначення 4 батальйону оперативного призначення «Хорив» Першої Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» боронив країну на найгарячіших напрямках фронту – Білогорівка, Серебрянське лісництво – виконуючи найскладніші завдання.
Іван Бохан прийняв свій останній бій за тиждень після свого дня народження, вранці 23 червня 2024 року, в День Святої Трійці, під час виконання бойового завдання по захисту території України, на позиції СП «Чикаго» біля н.п. Діброва Сєверодонецького району Луганської області.
Позивний Івана був «Зірочка». Він прожив недовге, але яскраве, як спалах зірки життя. Він віддав найцінніше, захищаючи свою країну, свою землю, свій народ, свою сім’ю, всіх, кого любив.
Іван «Зірочка» Бохан похований в Києві на Берковецькому кладовищі поруч з побратимами.
У нього залишились мама, тато, донька, молода дружина.
