Ветеран війни і праці Іван Іванович Абрамський,з юнацьких років не шукав легких стежин в життєвих тернах, а їх було немало на дорогах життя…В 1941 році закінчив 7 класів, розпочалася війна. 6 липня 1941 року був мобілізований в трудові резерви оборонного призначення. В цьому ж році починає навчання в сталінградському ремісному училищі № 4, а з березня 1942 року – токар одного із провідних заводів оборонного призначення № 264 м. Сталінграда.
Завод працює в воєнному режимі – 11 годинний робочій день, одноразове харчування (800 грамів хліба), за запізнення або прогул – під суд.
А фронт вимагає все більше і більше військової техніки.
Дуже тяжка ноша лягла на юнацькі плечі, по декілька діб не виходили із цехів виконуючи фронтові замовлення. Юні працівники заводу, просилися на фронт, у зверненнях до військового комісаріату, але він відповідав: – “Всі працівники заводу працюють на оборону держави і знаходяться на броні. А моя влада тільки до прохідної заводу.”
В другій половині 1942 року наближався фронт до Сталінграду, все частіше і масовіше почалося бомбардування міста, стало неможливо працювати.
Тоді по рішенню Сталінградського міського комітету Комуністичної партії, та міського виконавчого комітету, на базі колективу заводу був сформований № 264 батальйон самооборони міста. І юнакам, після ознайомлення з матеріальною частиною ППШ і ППД прийшлося токарні станки замінити на автомати ППШ.
ЗО серпня 1942 року бійцям батальйону видали по автомату з запасним диском і наказали зайняти оборону південної частини м. Сталінграда.
На протязі 17 днів наш батальйон відбив 2 наступи німецьких загарбників і біля 15 днів утримував зайняті позиції. Після цього почалися шалені артобстріли які чергувалися з нальотами німецької авіації, під час яких ми втратили багато бойових товаришів. В таких умовах далі не можливо було утримувати зайняту оборонну позицію. 13 вересня був даний наказ відступити в місто і зайняти оборону. Почалися вуличні бої.
При обороні міста 15 вересня Абрамський І.І. був тяжко поранений та ще й привалений цегляною стіною, тільки через 4 години, коли затихла атака, земляки Рокицький В. і Заболотний В. визволили його із під завалів і направили в медчастину.
Прийшов до тями він, під стукіт коліс вагонів, коли його пораненого в гіпсі везли в тил.
І так він потрапив до шпиталю в м. Барнаул Алтайського краю.
Молоді роки, лікування, скоро поставили його на ноги, але голова комісії зробив висновок, що до стройової служби він не придатний. Призначили йому 3 групу інвалідності і запевнили, що спеціалісти потрібні і в тилу, тим більше, що як фахівець він мав броню і за навчання повинен був ще і відпрацювати на підприємствах оборонного призначення.
І з 1943 року направлений на військовий завод № 77 м. Барнаула. Там же без відриву від виробництва закінчив школу майстрів-наладчиків по обробці деталей танкового двигуна З-Д-6. Після закінчення школи працював наладчиком, а згодом майстром цеху № 110 цього ж заводу.
В цей час і знайшла Івана Івановича найдорожча в його житті нагорода – медаль « За оборону Сталінграда”.
В 1947 році повернувся до м. Фастова.
Для остаточного одужання після поранення потрібна була операція, яку зробили в Київському ортопедичному інституті.
На початку 1949 року став працювати контролером міської комунальної електростанції, а в 1952 році директором електростанції.
В той час освітлювалась тільки центральна частина міста і постійна напруга була тільки з 1900 до 20°° години. Заріччя, Казнівка, Журавлівка, Снігурівка освітлювались гасовими лампами та свічками.
Для післявоєнного відродження міського господарства міста Фастова, потрібно було все більше і більше електричної енергії, якої катастрофічно не вистачало. В період окупації енергетика міста була зруйнована. Розпочинати відбудову енергосистеми міста потрібно було з нуля.
Керівники підприємств і організацій міста в той час будували енергетику свого підприємства індивідуально залежно від його можливостей.
На початку 1950 року 14 відомчих електростанцій не могли забезпечити місто електроенергією чим стримували розвиток промисловості Фастова.
Потужність міської електростанції в 1958 році збільшилась в 6 разів, але повністю не забезпечувала все зростаючі вимоги промисловості, комунально-побутовий
розвиток міста.
Для вирішення цих проблем в 1958 році розпочався перехід міста Фастова на централізоване енергозабезпечення від енергосистеми Київенерго, і ліквідація відомчих малопотужних електростанцій.
З 1959 року організовується міська електромережа, підпорядкована Київенерго, а директором електромережі призначається Абрамський І.І.
В 1963 році місто і підприємства повністю електрифіковані і переведені на централізоване енергозабезпечення. В цей період залізничний транспорт переходить на електричну тягу. Також в цьому році розпочалася електрифікація сіл Фастівського району, на чолі з начальником Фастівської районної електромережі Зайцева та головного інженера Карасик О.З.
Електрифікація міста постійно проходила під контролем партійних органів і міської влади. І директор електромережі щоп’ятниці звітував про хід будівництва ліній високої напруги від м. Василькова до м. Фастова, будівництва і монтажу районної підстанції (110/35-10 кВ), розподільчих мереж міста (10/0,4 кВ).
В 1966 році міська електромережа по своєму обсягу переходить в Фастівське підприємство електричних мереж і підпорядковується Київській енергосистемі “Київенерго” Міністерства енергетики і електрифікації України.
На початку 1970 року до розподільчих мереж міста 10/0,4 кВ приєднується 140 кілометрів мереж високої напруги 330, 110, 35 кВ і підстанції 110/35/10 кВ Київської області.
Фастівське підприємство електричних мереж перейменовується на Фастівський район Київських мереж високої напруги і начальником призначено Абрамського І.І.
І так розвитку і експлуатації енергетики міста Фастова Абрамський Іван Іванович віддав більше 29 років свого трудового життя, а розпочата і закладена в ті роки технічна схема енергозабезпечення міста і побудована виробнича база, при підтримці працівників Фастівської РЕМ безперебійно діє і по цей час.
До бойових нагород приєднуються нагороди за мирну працю – орден “Знак Пошани”, медалі “За трудову відзнаку”.
В 1978 році від Фастівського міського підприємства електромережі передаються “Київенерго” лінії та підстанції високої напруги 110/35/10 кВ.
На базі міського підприємства електромережі пройшло об’єднання міської та районної мережі, начальником об’єднаної мережі став Гутовський.
В 1978 році в місті проблема з водозабезпеченням питної води. Дві будови: станція другого підйому питної води в районі Заріччя та нові очисні споруди в районі Завокзалля, кошторисною вартістю по 2,5 мільйони карбованців кожен. Функції замовника цих робіт покладено на Комбінат КП міста.
По рішенню місцевої влади, для завершення виконання цих робіт начальником комбінату комунальних підприємств призначають Абрамського І.І.
На протязі 3 років були задіяні фільтри обезжелізнення води з Волицького водозабору.
В місто пішла чиста вода. Укомплектоване обладнання і розвернені роботи по будівництву і пуску в дію нових очисних споруд.
В 1981 році створено самостійну дільницю “Водоканал” і першим її начальником став Горчинський.
Керівництво дільниці стало самостійно займатись закінченням будівництва, експлуатацією водопровідно-каналізаційним господарством міста і вийшло із підпорядкування ККП.
Комбінат комунальних підприємств, під керівництвом
Абрамського І.І., провів значну роботу по благоустрою міста Фастова.
1981 рік підходив пенсійний час, по стану здоров’я Абрамський І.І. попросив місцеву владу перевести його на більш легку роботу. І був переведений директором колгоспного ринку, де пропрацював майже 12 років, до 1993 року і провів значну реконструкцію і будівництво ринків міста Фастова й селища Борова.
В 1986 році приймав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.
З 1993 по 1999 рік працював у приватного підприємця, інженером будівельником та інженером по охороні праці, ТОВ “Унава-2”.
З 1999 року Абрамський І.І. на заслуженому відпочинку, але і по сьогоднішній день активно працює на громадських засадах.
На протязі всього життя приймає активну участь у громадському житті міста.
З 1960 року член міськвиконкому, 8 скликань обирався депутатом міської Ради, один раз був членом виконкому, а 7 скликань обирався головою постійних депутатськи комісій з комунального та житлово- комунального господарства.
Понад 20 років народний засідатель міського суду.
Понад 25 років голова вуличного комітету вул. Червоноармійська.
В 2004 році, будучи на пенсії обраний головою міської організації інвалідів, де працює в даний час.
Член Президії Київської обласної організації інвалідів війни. Активізував роботу інвалідської організації міста.
Позаштатний співробітник Фастівського краєзнавчого музею.
Нагороджений 2 орденами та 16 медалями, багатьма почесними грамотами та подяками.
ОСВІТА
1942 р. Сталінградське ремісниче училище № 4.
1966 р. закінчив Київський технікум міського електротранспорту КМГ УРСР.
1968 р. закінчив Університет марксизму-ленінізму Київського міськкому КП України.
