Вулиці та провулки Фастова
- 30.05.2023
Вулиці мікрорайони перейменування м. Фастів
| № п/п | Назва вулиці, затверджена у 2010 році | Перейменування вулиці | Підстава перейменування вулиці | Обгрунтування назви | |
| 1 | вул. Артема | вул.Ягідна | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 2 | вул. Бенардоса | Микола Миколайович Бенардос (26 липня (7 серпня) 1842, Бенардосівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 8 (21) вересня 1905, Фастів, Васильківський повіт, Київська губернія, Російська імперія) — український винахідник грецького походження, творець дугового електрозварювання (1882). | |||
| 3 | вул. Бишівська | ||||
| 4 | вул. Богдана Хмельницького | Богдан (Зиновій-Богдан) Хмельницький гербу Абданк (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) — політик, полководець і дипломат, провідник Національно-визвольних змагань 1648—1657 років, творець Української козацької держави та її перший гетьман. | |||
| 5 | вул. Боженка | вул.Боженка Олександра Гавриловича | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | БОЖЕ́НКО Олександр Гаврилович (15. 09. 1915, с. Новомиколаївка, нині Шевченків. р-ну Харків. обл. – 28. 03. 1972, Баку) – військовик. Герой Рад. Союзу (1944). Учасник 2-ї світ. війни. Держ. та бойові нагороди. В армії від 1937, на фронті від 1941. Відзначився в листопаді 1943 під час визволення м. Фастів Київ. обл. Після війни закін. Саратов. танк. уч-ще, жив і працював у Баку. | |
| 6 | вул. Бояринцева | Бояринцев Тимофій Олексійович (14 [27] лютого 1910 р., с. Костантинівка Курматського району Курганської області (Челябинский уїзд, Оренбургська губернія ) — 20 листопада 1943 р., с. Волиця, Фастівський район, Київская область) — розвідник 109-го стрілецького полку, гвардії старший сержант, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943 р.). | |||
| 7 | вул. Будівельна | ||||
| 8 | вул. Будьонного | вул.Миколи Глухенького | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Микола Герасимович Глухенький (6 грудня 1929, с. Хороль (нині Хорольского району Приморського краю) — 23 січня 1993, Фастів Київської області) — український письменник і перекладач, дисидент. | |
| 9 | вул. Буйка | Буйко Петро Михайлович; 19 (31) жовтня 1895 р. – 15 жовтня 1943 р. Професор Київського медичного інституту, учасник партизанського руху на Україні. Посмертно надано звання Героя Радянського Союзу в 1944 р. | |||
| 10 | вул. Буцикова | Буциков Іван Іванович (27. 05. 1907 р., с. Волсанка, нині Самарська обл., Російська Федерація) – військовик. Герой Радянського Союзу (1943). Учасник 2-ї світової війни. Має державні та бойові нагороди. В армії від 1929 р., на фронті від початку війни. Закінчив Ленінградське артилерійське училище (1933 р.), артилерійські курси вдосконалення офіцерського складу (1940 р.), Вищу артилерійську школу (1953 р.). Відзначився у вересні 1943 р. під час форсування Дніпра в районі с. Теремці (Чорнобильський район Київська обл., нині в зоні відчуження) та Прип’яті в районі м. Чорнобиль (нині в зоні відчуження). 1954 р. полковник Буциков І.І. звільнений у запас. Жив у м. Фастів Київської обл. | |||
| 11 | вул. Васильківська | ||||
| 12 | вул. Ватутіна | вул. Сергія Олексієнка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Олексієнко Сергій Олександрович (04.10.1987 – 01.03.2022) – майор збройних сил України. Закінчив Фастівську школу № 1. Навчався у Військовому інституті Київського національного унівеситету ім. Т.Г. Шевченка, отримав фах військового психолога. В період 0 2015 – 2016 років перебував у зоні проведення АТО – боронив рідну країну. Після повернення з АТО ніс службу у військовій частині Василькова, був заступником командира батальйону із морально-психологічного забезпечення. Героїчно загинув 01.03.2022 р. захищаючи Україну від російського вторгнення на територію України. Указом Президента України від 13 березня 2022 № 131/2022 «Про відзначення державними нагородами України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Олексієнку С.О. присвоєно звання «Почесний громадянин міста». | |
| 13 | вул. Великоснітинська | ||||
| 14 | вул. Виконробське містечко | ||||
| 15 | вул.Виноградна (СТ “Ветеран”) | рішення №16-XLII-VII від 26.06.2018 | |||
| 16 | вул. Вишнева | ||||
| 17 | вул. Возз’єднання | вул. Макарівська | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Вул. Возз’єднання названу в честь возз’єднання України з Росією (Переяславська Рада 1654 р.) переймнновано на вул. Макарівська. | |
| 18 | вул. Войкова | вул.Берегова | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 19 | вул. Волошкова | рішення № 58 від 19.04.1994 | |||
| 20 | вул. Гагаріна | вул. Братів Сидоренків | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Сидоренко Андрій (22.11.1984-15.04.2022), – офіцер полку «Азов» героїчно загинув під час оборони Маріуполя. Андрій Сидоренко – випускник Фастівського ліцею, у 2014 році добровольцем пішов захищати схід України від російської навали. Вступив до полку «Азов» і всі ці 8 років воював за територіальну цілісність України. | |
| 21 | вул. Галафеєва | Галафеєв Олександр Андрійович (1907 р.н.) – комісар 77-го залізничного батальйону. 11 липня 1941 р. 77-й залізничний батальйон прибув на станцію Фастів. Загін, яким командував Галафеєв О.А., закріпившись у будівлі Фастівського вокзалу, стримував наступ фашистів. Галафеєв О.А. і весь його загін загинули | |||
| 22 | вул. Гвардійців мінометників | рішення № 83 від 08.04.1985 | Вул. Гвардійців мінометників названа в честь гвардійців мінометників, що визволяли м. Фастів від німецьких загарбників. | ||
| 23 | вул. Героїв прикордонників | Вул. Героїв прикордонників названа в честь героїв прикордонників, які віддали своє життя захищаючи кордони Радянського Союзу від німецьких загарбників. | |||
| 24 | вул. Героїв Сталінграду | вул.Білоцерківська | рішення №8-VIIІ-VII від 29.01.2016 | Вул. Героїв Сталінграду повернуто її стару назву – вул. Білоцерківська | |
| 25 | вул. Героїв танкістів | Вул. Героїв танкістів названа в честь героїв танкістів, що визволяли м. Фастів від німецьких загарбників. | |||
| 26 | вул. Герцена | вул.Стадіонна | рішення №8-VIІІ-VII від 29.01.2016 | ||
| 27 | вул. Гоголя | Гоголь Микола Васильович;прізвище при народженні Яновський, з 1821 року — Гоголь-Яновський; 20 березня (1 квітня) 1809 р., Сорочинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія – 21 лютого (4 березня) 1852 р., Москва, Російська імперія) – російський письменник українського походження. Походить з відомого українського роду Гоголів-Яновських. Вважається класиком російської літератури, найвизначнішим з представників її «української школи». Окрім внеску у російську літературу, Гоголь також мав непрямий вплив і на українську літературу й українську культуру в цілому, а також був завзятим етнографом й збирачем українського фольклору. | |||
| 28 | вул. Годованцева | вул. Героїв Армії УНР | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Армія Української Народної Республіки — у період з лютого 1917 по квітень 1918 року — збройні формування Української Народної Республіки, створені на основі українізованих частин російської армії, українізованих частин австро-угорської армії («українських січових стрільців» та інших), формувань (військовополонених-українців Німеччини та Австро-Угорщини), колишніх військовополонених-галичан («січових стрільців») та загонів добровольців — «гайдамаків», «вільного козацтва» та інших; з жовтня 1918 по листопад 1920 року — регулярна армія Української Народної Республіки. | |
| 29 | вул. Горького | вул.Андрія Саєнка | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Андрій Степанович Саєнко (26 жовтня 1962, м. Сміла, Черкаська область, УРСР — †20 лютого 2014, Київ, Україна) — підприємець, громадський активіст, активіст Євромайдану. Герой України. | |
| 30 | вул. Грушевського | рішення № 110/1 від 26.05.1992 | Михайло Сергійович Грушевський (29 вересня 1866, Холм, Холмський повіт, Люблінська губернія, Королівство Польське (1815–1915), Російська імперія — 26 листопада 1934, 24 листопада 1934 або 25 листопада 1934, Кисловодськ, Північно-Кавказький край, РСФРР, СРСР) — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917—1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897—1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894—1914), автор понад 2000 наукових праць. | ||
| 31 | вул. Гусєва | Гусєв С.Ф. – командир 1-го танкового батальйону 91-ї танкової бригади, визволяв м. Фастів від німецьких загарбників в листопаді 1943 р. | |||
| 32 | вул. Дзержинського | вул.Ю.Новіцького | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | Юрій Михайлович Новіцький (нар. 9 жовтня 1963 — пом. 31 жовтня 2014) — лейтенант Збройних сил України, командир мінометного взводу 24-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни. | |
| 33 | вул. Дімітрова | вул.Свято-Покровська | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | ||
| 34 | вул. Добролюбова | вул. Родини Ханенків | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Ханенки — козацько-старшинський рід діячів Гетьманщини, згодом культурних діячів 19 — 20 століть. Варвара Ніколівна Ханенко (до шлюбу Терещенко; 9 серпня 1852, Глухів — 7 травня 1922, Київ) — українська просвітителька, колекціонерка, меценатка. Народилася 9 серпня 1852 року в Глухові в родинному маєтку Терещенків. Старша дочка відомого цукрозаводчика, мецената й колекціонера Ніколи Артемовича Терещенка. Одержала домашню освіту, цікавилася, як і батько, мистецтвом. Одружилася з Богданом Ханенком — промисловцем, колекціонером української старовини і творів мистецтва, археологом і меценатом. У 1904 році у своєму маєтку в селі Оленівці Васильківського повіту Київської губернії відкрила церковно-парафіяльну школу на 150 учнів, заснувала ремісничі школи, організувала роботу знаменитої Оленівської ткацької майстерні вибійки та килимарства. Вироби майстрів неодноразово представлялися на виставках у Києві, Санкт-Петербурзі, де були відзначені золотою медаллю. Варвару Ханенко було обрано головою комісії Київського художньо-промислового й наукового музею з організації першої Південноросійської виставки кустарних виробів, що відбулася у 1906 році. У 1907 році вона стала однією із ініціаторів утворення й діяльною членкинею Київського кустарного товариства. На Всеросійській виставці в Києві в 1913 році влаштувала окремий павільйон, де було представлено продукцію шести кустарних майстерень, заснованих і утримуваних нею. Разом із чоловіком колекціонувала пам’ятки західного й східного мистецтва, на основі яких подружжя заснувало приватний музей. Після смерті Богдана Ханенка в 1917 році колекція, згідно з його волею, перейшла у власність Варвари Ханенко, а після її смерті мала перейти у власність Києва для організації загальнодоступного музею. Вона звернулася до Української академії наук із проханням прийняти від неї в дар усі художні багатства, але з урахуванням умови Богдана Івановича: зібрання має називатися «Музей Богдана Івановича та Варвари Ніколівни Ханенків». Однак науковий комітет Головосвіти «через відсутність за Ханенком революційних заслуг» просив Академію наук «віднайти більш підходящу особу для назви колишнього музею Ханенка». Врешті-решт, було затверджено компромісну назву — Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук ім. Б. І. та В. Н. Ханенків. У 1999 році музею повернуто його первісну назву — Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. | |
| 35 | вул. Дорогинська | ||||
| 36 | вул. Дорошенка | рішення № 76/3 від 23.04.1991 | Петро Дорошенко (1627, Чигирин — 19 листопада 1698, с. Ярополче, Московія) — визначний український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького Правобережної України (1665—1676), очільник Гетьманщини (1668—1670). Козацький полковник, учасник Хмельниччини та московсько-української війни. | ||
| 37 | вул. Дружби | ||||
| 38 | вул. Енгельса | вул.Княгині Ольги | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | Княгиня Ольга ( нар. близько 910 — 11 липня 969) — київська княгиня, дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Після смерті чоловіка (осінь 944) стала регентом при малолітньому сину Святославу, і фактичною правителькою Русі у 944—964 роках. | |
| 39 | вул. Жовтнева | вул.В.Винниченка | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | Володимир Кирилович Винниченко (16 [28] липня 1880, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український політичний і громадський діяч, прозаїк, драматург і художник. | |
| 40 | вул. Журавлина | рішення № 70 від 10.04.1990 | |||
| 41 | вул. Заборовського | Заборовський Костянтин Васильович (1891–1943 рр.), Герой Радянського Союзу, лейтенант, танкіст. Похований у м. Фастів у братській могилі в парку культури та відпочинку ім. Юрія Гагаріна. | |||
| 42 | вул. Заводська | ||||
| 43 | вул. Завокзальна | ||||
| 44 | вул. Залізнична | ||||
| 45 | вул. Зарічна | ||||
| 46 | вул. Зої Космодем’янської | вул. Володимира Мономаха | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Володимир Всеволодович Мономах; 1053 — 19 травня 1125) — великий князь київський (1113—1125). Князь смоленський (1073—1078), чернігівський (1076—1077, 1078—1094) і переяславський (1094—1113). Представник династії Рюриковичів. Син київського князя Всеволода Ярославича і візантійської княжни Марії (за іншими даними — Анни чи Анастасії) з роду Мономахів. Засновник князівської гілки Мономаховичів. Організатор успішних походів проти половців. Учасник Любецького (1097) і Витичівського з’їздів (1100). Розширив руське законодавство, додавши до нього свій «Статут» (бл. 1113). Автор дидактичної праці «Повчання» (бл. 1109). | |
| 47 | вул. Зоряна | рішення № 58 від 19.04.1994 | |||
| 48 | вул. Івана Карася | рішення № 97 від 23.04.1998 | Іван Карась – колишній директор ЗОШ № 10 | ||
| 49 | вул. Інтернаціональна | вул.Івана Мазепи | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Іван Степанович Мазепа (Колединський) (20 березня [30 березня] 1639, Мазепинці або ж, за іншими даними, 29 серпня [8 вересня] 1639, Біла Церква — 21 вересня [2 жовтня] 1709 за іншими джерелами, у ніч з 21 на 22 вересня, Варниця) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Князь Священної Римської імперії (1707—1709). | |
| 50 | вул. Калініна | вул.Друкарська | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 51 | вул. Капітана Строкова | Строков Олексій – капітан 91-го прикордонного загону. 21 липня 1941 р. сорока бійцям 91-го прикордонного загону на чолі з капітаном О.Строковим було поставлено завдання – викликати на себе всю силу ворога, що оточив місто, і цим самим дати можливість вирватись із кільця основним захисникам міста, врятувати вихід на м. Київ, евакуювати мирне населення, поранених солдат і офіцерів , вивезти обладнання. Бій з ворогом вели прикордонники в районі теперішнього парку «Молодіжний» (там вони всі загинули). | |||
| 52 | вул. Карла Маркса | вул.Європейська | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 53 | вул. Каштанова | ||||
| 54 | вул. Квітнева | рішення № 80 від 27.04.1993 | |||
| 55 | вул. Кільцева | ||||
| 56 | вул. Кірова | вул.Київська | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 57 | вул. Клари Цеткін | вул.Великопокровська | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 року | ||
| 58 | вул. Ковпака | вул. Василя Стуса | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Василь Семенович Стус (6 січня1938, село Рахнівка, Гайсинський район, Вінницька область — 4 вересня1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермський край, РРФСР) — український поет, перекладач, публіцист, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).За переконання про необхідність збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської диктатури, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув. | |
| 59 | вул. Кожанське шосе | рішення № 313/2 від 21.12.2004 | |||
| 60 | вул. Козацька | рішення № 110/1 від 26.05.1992 | |||
| 61 | вул. Козятинська | ||||
| 62 | вул. Колійна | ||||
| 63 | вул. Комарова | вул. Захисників України | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Вул. Захисників України названо в честь захисників України, що героїчно захищають територію України від російських фашистських загарбників. | |
| 64 | вул. Комінтерну | вул.Січових Стрільців | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Січові Стрільці — військовий підрозділ Наддніпрянської Армії УНР, сформований у 1917 році початково із українців з Галичини та Буковини, військовополонених з австро-угорської армії. | |
| 65 | вул. Комсомольська | вул.Олександра Цьопича | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 |
|
|
| 66 | вул. Комунарів | вул.О.Зінченка | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Олександр Васильович Зінченко (нар. 18 листопада 1977 — пом. 17 вересня 2015) — солдат 72-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, загинув в ході російсько-української війни. Народився 1972 року в місті Фастів Київської області. Закінчив Фастівську ЗОШ № 12, протягом 1990—1992 років проходив службу в лавах Збройних сил України, Національна гвардія — у місті Донецьк. Демобілізувавшись, пішов працювати охоронцем в місті Києві, був начальником зміни. Від самого початку Революції Гідності перебував на Майдані. 2014 року пішов у добровольчий батальйон. В січні 2015 року офіційно призваний, солдат, сапер-розвідник 72-ї окремої механізованої бригади. Загинув 17 вересня 2015-го під час розмінування лісосмуги на околиці села Старогнатівка Донецької області внаслідок підриву на міні. Похований на Алеї слави Інтернаціонального кладовища міста Фастів. Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року «Про відзначення державними нагородами України», за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 16 вересня 2016 року у Фастівському НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІ ст. № 12» відкрито меморіальну дошку Олександру Зінченку. | |
| 67 | вул. Корженевського | рішення № 85 від 04.04.1989 | Корженевський Микола Миколайович (6 грудня 1906 р. – 9 січня1944 р.) – генерал майор. Народився в м. Фастів, Київська губернія, Російська Імперія. Командував 93-ю Східно-Сибірською стрілецькою дивізією та 26-ю гвардійською стрілецькою дивізією. | ||
| 68 | вул. Короленка | Короленко Володимир Галактіонович (15 (27) липня 1853, Житомир, Волинська губернія, Російська імперія — 25 грудня 1921, Полтава, Полтавська губернія, Українська СРР) — український письменник польського походження, журналіст, публіцист, літературний редактор та громадський діяч. | |||
| 69 | вул. Космонавтів | ||||
| 70 | вул. Котовського | вул.Бондарівська | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 71 | вул. Кривоноса | Максим Кривоніс (Кривонос, або Перебійніс також Перейбийніс; близько 1600 — 1648) — український військовий діяч періоду Хмельниччини, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Учасник Корсунської битви, літньої подільської та осінньої волинсько-галицької кампаній 1648 року. | |||
| 72 | вул. Кривця | Кривець Леонід – старший лейтенант, народився в Україні, проживав у м. Ніжині. Загинув, захищаючи станцію Фастів від німецьких загарбників. | |||
| 73 | вул. Крупської | вул.Драгоманова | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Михайло Петрович Драгоманов (6 (18) вересня 1841, м. Гадяч, Полтавщина — 20 червня (2 липня) 1895,м. Софія) український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових. | |
| 74 | вул. Куйбишева | вул.Миру | рішення №8-VІІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 75 | вул. Кулібіна | вул. Івана Котляревського | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Котляревський Іван Петрович (29 серпня (9 вересня) 1769, Полтава — 29 жовтня (10 листопада) 1838, Полтава) — український письменник, військовий, класик нової української літератури, громадський діяч. Підтримував зв’язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою. Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови. | |
| 76 | вул. Курчатова | вул. Руслана Степури | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Степура Руслан Володимирович (24.05.1975 – 23.08.2022). Руслан Степура народився 24.05.1975 р. в м. Фастів. Закінчив Фастівську ЗОШ № 3, навчався в Фастівському ПТУ, отримав спеціальність автослюсаря. Після служби в армії вступив до Білоцерківського аграрного університету, де здобув дві спеціальності: агрономія та право. Організував свій бізнес та створивдекілька успішних підприємств у сфері рекламно-поліграфічної індустрії та будівництва, а також працював у галузі сільського господарства. В 2014 р. був одним із засновників та координаторів Фастівської самооборони під час Майдану та Революції Гідності, був активним учасником Революції Гідності. В липні 2014 р. добровольцем захищав країну в складі добровольчого 25-го батальйону “Київська Русь”. Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 р. одним із перших став до лав ЗСУ та відправився на передову захищати кордони нашої держави. 23 серпня 2022 р. героїчно загинув. | |
| 77 | вул. Кутузова | вул. Анатолія Горчинського | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Горчинський Анатолій Аркадійович (22 липня 1924, Фастів — 6 січня 2007) — український композитор, співак (баритон), режисер. Автор і виконавець багатьох популярних пісень, в тому числі: «Росте черешня в мами на городі», «Приїжджайте частіше додому», «Троянди на пероні», «Здравствуй, чужая милая», «3ачекайте, літа», «Вальс», «Червона троянда», «Україно, нене моя» та інші. | |
| 78 | вул. Лермонтова | вул. Павла Загребельного | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Загребельний Павло Архипович (25 серпня 1924, с. Солошине, Кобеляцький район, Полтавська губернія, Українська РСР, СРСР — 3 лютого 2009, Київ, Україна) — український письменник, сценарист, Герой України (2004), лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії. Депутат Верховної Ради СРСР 10–11 скликань (1979–1989), депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання (1975–1980). | |
| 79 | вул. Лесі Українки | Леся Українка (справжнє ім’я — Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка; 13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. | |||
| 80 | вул. Лисенка | Микола Віталійович Лисенко (10 (22) березня 1842, с. Гриньки (нині Кременчуцький район) — 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ) український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. | |||
| 81 | вул. Лізи Чайкіної | вул. Олександра Довженка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Олександр Петрович Довженко (29 серпня (10 вересня) 1894, хутір В’юнище, нині у межах смт Сосниця, Чернігівська губернія, Російська імперія, нині Корюківський район, Чернігівська область, Україна — 25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область, Російська РФСР, СРСР) — український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа. Режисер культових таких кінострічок як «Україна в огні», «Земля», «Звенигора»,«Арсенал». Заслужений діяч мистецтв УРСР (1940), народний артист РРФСР (1950). Лавреат Ленінської (1959, посмертно) та двох Сталінських премій (1941, 1949), кавалер Ордена Леніна (1935). | |
| 82 | вул. Лісова | ||||
| 83 | вул. Локомотивна | ||||
| 84 | вул. Ломоносова | вул. Кримська | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Вул. Кримська названа в честь підтримки та солідарності з народом півострова Крим, частиною якого є корінне населення – кримські татари, що зазнають утисків і репресій від окупаційної влади російської федерації. Крим – це Україна. Україна обов’язково проведе деокупацію території Криму. |
|
| 85 | вул. Лугова | ||||
| 86 | вул. Луначарського | вул.Весняна | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| вул.Григоренка Дмитра | рішення №19-ІХ-VII від 03.03.2016 | Дмитро Андрійович Григоренко (1982—2014) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Народився 1982 року в місті Фастів. Закінчив 1999 року фастівську ЗОШ № 3, 2010-го — київське ВПТУ будівництва та дизайну, працював зварником на заводі ВАТ «Факел». На строковій службі в 2010—2011 роках перебував у військах ППО. По демобілізації працював в київській приватній охоронній фірмі «Сікай». Мобілізований у квітні 2014-го, номер обслуги-далекомірник, 72-га окрема механізована бригада. 12 липня в бою з терористами зазнав важких поранень — прикрив під час обстрілу своїм тілом сержанта Мурашка Віталія Миколайовича (родом з села Клехівка Фастівського району). Помер 17 липня в лікарні Донецька. Похований 21 липня 2014 року в Фастові. Нагороджений : 14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 19 березня 2016 року нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Почесний громадянин Фастова (7.8.2014; посмертно). | |||
| 87 | вул. Льва Толстого | вул. Героїв Чорнобиля | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 88 | вул. Лянгасова | Лянгасов Олександр Павлович (1924 р., Киласовська сільська рада, Уральская область — 10 листопада 1943 р., м. Фастів, Київска область) — молодший лейтенант, учасник Великой Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1944 р.). 10 листопада 1943 р. загинув в бою за м. Фастів Київскої області. На пам’ятному знаку, що встановлений на місці загибелі в 1974 році, вказана дата 7 листопада 1943 р. | |||
| 89 | вул. Маршала Жукова | вул.Лебедина | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 90 | вул. Матросова | вул. Степана Бандери | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Степан Андрійович Бандера (1 січня 1909 р., с. Старий Угринів, нині Калуського району, Івано-Франківська область, Україна — 15 жовтня 1959 р., Мюнхен, Баварія, ФРН) — український політичний діяч, один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Степан Бандера та Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р.. 5 липня 1941 р. Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 р. — у центральну Берлінську в’язницю. З початку 1942 р. по серпень 1944 р. перебував у концтаборі Заксенгаузен у бункері «Целленбау» у відносно комфортних умовах. У вересні 1944 р. його звільнили й запропонували участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився. С. Бандера і Ярослав Стецько у квітні 1944 р. на нараді обговорювали завдання підривної діяльності проти СРСР з керівником таємних операцій вермахту Отто Скорцені. Представники ОУН(б) та УПА, яку створила ОУН(б), в цей час проводили переговори, почали і продовжували співпрацювати з німцями, хоча інші підрозділи УПА ще воювали з нацистами в 1944 р. Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 р. | |
| 91 | вул. Маяковського | вул. Олеся Гончара | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Гончар Олесь (Олександр) Терентійович (ім’я при народженні — Біличенко Олександр Терентійович; 3 квітня 1918 р., Ломівка, Катеринославська губернія, УНР —14 липня 1995 р., Київ, Україна) — український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962 р.), голова Спілки письменників України (1959—1971 роки), академік НАН України (1978 р.). Герой України (2005 р., посмертно), Герой Соціалістичної праці (31.03.1978 р.). Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань. | |
| 92 | вул. Менжинського | вул.Родини Онищенків | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Онищенко Ольга Панасівна народилася у 1919 р. в селі Липки на Житомирщині. У роки ІІ-ї Світової війни виконувала доручення зв’язкової ОУН у Фастові. З 1944 по 1946 рік — відповідальний секретар газети «Перемога». Закінчила Одеський фінансовий технікум. Як «неблагонадійну», її постійно звільняли з роботи. Була членом товариства «Просвіта», «Союзу Українок», Конгресу українських націоналістів, членом Правління Національної Спілки краєзнавців України», колишній директор Фастівського краєзнавчого музею, почесний громадянин міста Фастів. Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Петро Родіонович Онищенко (1914 — 1978) – провідник Фастівської районної ОУН. За фахом журналіст. Таємно разом із членами похідної групи ОУН Юрієм Стефаником та Олексієм Гай–Головком на базі покинутої в паніці фастівської друкарні в липні–серпні 1941 року організував випуск газети «За Самостійну Україну», в якій роз’яснювали населенню суть окупаційного режиму і завдання українського народу в час окупації. У 1944 році засуджений на десять років виправно–трудових таборів. У 1990 році реабілітований прокуратурою СРСР. | |
| 93 | вул. Миронівська | ||||
| 94 | вул. Мічуріна | вул. Свято-Воскресенська | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 95 | вул. Молодіжна | ||||
| 96 | вул. Моріна | рішення № 259 від 12.10.1981 | Морін Федір Васильович (23. 12. 1917, с. Васянське, нині Твер. обл., РФ – 22. 06. 1941, побл. м. Рава-Руська Жовків. р-ну Львів. обл.) – військовик. Герой Рад. Союзу (1965, посмертно). Учасник 2-ї світ. війни. Держ. та бойові нагороди СРСР. Працював на Кіров. з-ді у Ленінграді (нині С.-Петербург). Від 1938 служив у прикордон. військах. Закін. Орджонікідзев. прикордонне уч-ще (нині м. Владикавказ, РФ, 1940). Відтоді – пом. нач., згодом – нач. 17-ї прикордон. застави 91-го Рава-Руського прикордон. загону. Відзначився під час відбиття першого удару нім. військ, загинув у бою. Його ім’ям були названі прикордонна застава Львів. прикордон. загону та школа-інтернат у Раві-Руській. На будинку школи, де навч. М., встановлено меморіальну дошку. | ||
| 97 | вул. Набережна | ||||
| 98 | вул. Нагорна | рішення № 149 від 13.05.1974 | |||
| 99 | вул. Невського | вул. Героїв Маріуполя | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Вул. Героїв Маріуполя названо за подвиг, масовий героїзм та стійкість військовослужбовців та громадян, виявлених у захисті міста Маріуполь під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України | |
| 100 | вул. Незалежності | ||||
| 101 | вул. Некрасова | вул. В’ячеслава Чорновола | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | В’ячеслав Максимович Чорновіл (24 грудня1937, смт ЄркиКатеринопільського р-нуЧеркаської області — 25 березня1999, Бориспіль, Київської області) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в’язеньСРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975). Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один з ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув’язнений за «антирадянську агітацію та пропаганду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму та на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990–1992 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р. Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р. (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). З 1992 р. і до смерті — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 — Гетьман українського козацтва. З 1995 року — член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Загинув 25 березня1999 року за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї. | |
| 102 | вул. Нова | ||||
| 103 | вул. Новікова | Новіков Олександр Олександрович (19 листопада 1900, сел. Крюково Нерехтського повіту Костромської губернії (зараз Нерехтський район Костромської області) — 3 грудня 1976, Москва) — радянський воєначальник, командувач військово-повітряних сил РСЧА (1942—1946). Головний маршал авіації (21 лютого 1944). Двічі Герой Радянського Союзу (17.04.1945, 08.09.1945). | |||
| 104 | вул. Новокиївська | ||||
| 105 | вул. Овражна | вул. Ярова | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 106 | вул. Озерна | ||||
| 107 | вул. Олега Кошового | вул. Олександра Марченка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Марченко Олександр Олександрович (14 січня1965 р., Рибчинці, Українська РСР — 7 березня2022 р., Пуща-Водиця, Київ, Україна) — український підприємець та політичний діяч, народний депутат України 8-го скликання. Освіта вища. Був генеральним директором ТДВ «Білоцерківський кар’єр», членом політичної партії ВО «Свобода». Жив у місті Біла Церква, Київська область. З 27 листопада2014 р. по 29 серпня2019 р. — народний депутат України, обраний по Виборчому округу № 90, Київська область. Був головою підкомітету з питань будівництва та архітектури Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства. | |
| 108 | вул. Орджонікідзе | вул.Брандта | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Фрідріх Брандт – німецький підприємець, засновник одного з найстаріших підприємств України – заводу «Червоний Жовтень», ще у далекому 1876 році запустив у виробництво обладнання для цукрових, пивоварних, клеєварних та інших заводів Росії. На той час, «Червоний Жовтень» мав назву «Медницкое и котельное заведение» та спеціалізувався на випуску апаратів, парових котлів, залізних резервуарів та бань. На зламі 20-го століття, у 1900 році, підприємство знову змінило свою назву на «Акціонерне товариство мідно, залізо-котельного, механічного та чавунно – ливарного заводу Ф.Ф. Брандта». І лише 10 жовтня 1926 року, «Червоному Жовтню» було присвоєно його легендарне ім`я, яким користуються всі місцеві жителі по сьогоднішній день. Відразу після закінчення Другої Світової війни, у 1946-му, завод змінює свій профіль, і на ньому починають виготовляти чавунну хімічно-емальовану апаратуру ємністю до 2000 літрів. З 1949 року завод поступово переходить на випуск стальної емальованої апаратури ємністю до 6300 літрів, а також іншого обладнання із вуглецевих та нікелевих сталей. | |
| 109 | вул. Осипенко | Поліна Денисівна Осипенко (у дівоцтві Дудник, у першому шлюбі Гов’яз) — (25 вересня (8 жовтня) 1907 за офіційними даними, насправді 7 жовтня 1905, Новоспасівка, (нині село Осипенко Бердянського району Запорізької області), Російська імперія — 11 травня 1939) — радянська льотчиця українського походження, одна з перших жінок, якій присвоєно звання Героя Радянського Союзу (1938). | |||
| 110 | вул. Островського | вул.Генерала Пількевича | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Пилькевич Олександр Меркурійович (суч. укр. Пількевич) (02.05.1877 — 15.10.1922) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. | |
| 111 | вул. Панфілова | вул. Івана Богуна | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Іван Богун (пом. 17 лютого 1664 р.) — український військовий і державний діяч, козацький полководець часів Хмельниччини, полковник подільський, згодом — кальницький і паволоцький | |
| 112 | вул. Папаніна | вул. Мирослава Скорика | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Мирослав Михайлович Скорик (13 липня 1938, Львів, Львівське воєводство, Польська республіка — 1 червня 2020, Київ, Україна) — видатний український композитор і музикознавець, Герой України (2008), народний артист України (1988), заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та Республіканської премії імені Миколи Острозького (1968), кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України (2006—2010), художній керівник Київської опери (2011—2016), Національна легенда України (2021, посмертно). Внучатий небіж Соломії Крушельницької. | |
| 113 | вул. Пархоменка | вул.Павла Полуботка | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Павло Полуботок (бл.1660 — 29 грудня 1724, Петербург) український військовий та політичний діяч. Чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України (1722-1724). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Під час Північної війни виступив на боці Петра I. Заарештований за підписання Коломацьких чолобитних та супротив діяльності Малоросійської колегії. Помер в ув’язненні на території Петропавлівської фортеці. | |
| 114 | вул. Петровського | вул.Героїв України | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 115 | вул. Південна | ||||
| 116 | вул. Піонерська | вул.Затишна | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 117 | вул. Плеханова | вул.Данила Галицького | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Данило Галицький, Данило Романович, або король Данило Руський (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний Великий князь Київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. | |
| 118 | вул.Покровська | ||||
| 119 | вул. Поліграфічна | рішення № 18-X-IV від 17.04.2003 | |||
| 120 | вул. Польова | ||||
| 121 | вул.Потіївська (СТ “Будівельник”) | рішення №30-ХХХV-VII від 23.12.2017 | |||
| 122 | вул. Правди | вул. Євгена Коновальця | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Коновалець Євген Мих́айлович (14 червня 1891, с. Зашків, Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Жовківський район, Львівська область, Україна — 23 травня 1938, Роттердам,Нідерланди) — український державний, військовий та політичний діяч, полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), засновник та перший голова ОУН (з 1929 по 1938), один із ідеологів українського націоналізму. | |
| 123 | вул. Пролетарська | вул.Щастя | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 124 | вул. Прорізна | вул. Дмитра Черненка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Черненко Дмитро Сергійович (17.02.1995 – 08.05.2022). Дмитро Черненко народився 17 лютого 1995 р. у м. Фастів Київської обл. Навчався в Фастівській школі № 10. Після отримання атестату про середню освіту вступив в міжрегіональне училище зв’язку у м. Київ на факультет обробки інформації та програмного забезпечення. 2014 році брав участь у Помаранчевій Революції. У 2015 р. став до лав Національної гвардії і в цей час навчався в Харківській академії національної гвардії на факультеті менеджменту. Брав участь в АТО у складі батальйону ім. Кульчицького, обороняв м. Попасна. В 2017 р. Черненко Д.С. приєднався до лав полку “Азов” м. Маріуполь. Мав звання головного сержанта, був командиром групи прикриття снайперів. Загинув від авіаудару разом зі своїми побратимами 8 травня 2022 р. на “Азовсталі”, захищаючи незалежність та свободу України. | |
| 125 | вул. Путьова | вул. Колійна | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 126 | вул. Пушкіна | вул. Івана Огієнка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Огієнко Іван Іванович (1882-1972) – випускник Імператорського університету Св. Володимира (1909 p.), визначний учений-історик, поет, громадсько-політичний і церковний діяч, міністр освіти та ісповідань УНР, митрополит Української автокефальної церкви | |
| 127 | вул. Радянська | вул.Івана Ступака | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Ступак Іван Станіславович (нар. 10 лютого 1977 — пом. 29 січня 2015) — старший лейтенант (посмертно) Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. | |
| 128 | вул. Радянської Армії | вул.Поштова | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 129 | вул. Райдужна | ||||
| 130 | вул. Рибалка | ||||
| 131 | вул. Річна | ||||
| 132 | вул. Робітнича | рішення № 313/2 від 21.12.2004 | |||
| 133 | вул. Родини Симиренків | рішення № 97 від 23.04.1998 | Симиренки — рід промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, науковців і практиків садівництва, меценатів української культури. | ||
| 134 | вул. Рози Люксембург | вул.Солов’їна | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 135 | вул. Савченка | Савченко Михайло Федорович – уродженець міста Фастів, мікрорайону Журавлівки, снайпер, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений трьома орденами Слави і медаллю «За відвагу». | |||
| 136 | вул. Сагайдачного | рішення № 76/3 від 23.04.1991 | Петро Конашевич-Сагайдачний (близько 1582, Кульчиці, нині село Самбірського району Львівської області — 10 квітня (20 квітня) 1622, Київ) — український полководець і політичний діяч, православний шляхтич гербу Побуг, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі | ||
| 137 | вул. Садова | ||||
| 138 | вул. Свердлова | вул.Броварська | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 139 | вул. Семена Білого | рішення № 119 від 15.05.1978 | Білий Семен Осипович (1896-1937), комдив (1935). Народився в листопаді 1896 р. в селі Червоне, Дніпровського повіту Таврійської губернії. Закінчив початкову школу і ремісниче училище в м. Херсоні в 1916 р. В тому ж році призваний в армію. Служив в 44-му запасному піхотному полку. Там же закінчив учбову команду. Останній чин в старій армії – унтер-офіцер. Після Жовтневої революції брав участь у формуванні і навчанні загонів Червоної гвардії. Учасник Громадянської війни, в ході якої обіймав посади: командир роти і батальйону в Задніпровскій стрілецької дивізії, ад’ютант і помічник коменданта м. Херсона, помічник коменданта м. Миколаєва, командир звідного Соціалістичного полку, для доручень при начальнику 47-ої Чорноморської дивізії, начальник оперативної частини штабу 1-ої бригади 58-ої стрілецької дивізії (1918-1919). У 1920-1921 роках – комендант м. Херсона, комісар Херсонської школи лікарських помічників військового відомства, командир окремого комуністичного батальйону, помічник начальника штабу 172-ої бригади, начальник штабу 173-ої та 172-ої бригад 58-ої стрілецької дивізії. Після Громадянської війни займав відповідальні пости у військах і військово-учбових закладах. Закінчив Військову академію РККА (1924 р.), був призначений помічником начальника штабу 1-ої Казанської територіальної стрілецької дивізії. У тому ж році призначений помічником начальника штабу 45-ої Волинської стрілецької дивізії, а потім (з жовтня 1924 р.) – помічником начальника воєнно-академічного відділу Управління військово-учбових закладі РККА. З січня 1925 р. – помічник начальника Нижегородської піхотною школи по учбово-стройовій частині. З грудня 1925 р. – помічник начальника 1-го відділу Організаційно-мобілізаційного управління Штабу РККА. З січня 1927 р. – начальник штабу, а з липня 1930 р. – помічник командира Московської Пролетарської стрілецької дивізії. З листопада 1931 г – командир і комісар 7-ої Чернігівської стрілецької дивізії. У 1935-1936 роках – начальник і комісар Київської об’єднаної військової школи імені С.С. Каменева. З грудня 1936 р. – командир корпусу військово-учбових закладів Московського військового округу. Нагороджений орденом Червоного Прапора в 1922 р. Заарештований 3 червня 1937 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 3 листопада 1937 р. за звинуваченням у приналежності до військової змови засуджений до розстрілу. Вирок приведений у виконання 3 листопада 1937 р. Рішенням Військової колегії від 18 серпня 1956 р. реабілітований. | ||
| 140 | вул. Семена Палія | Семен Палій (Семен Гурко; 1640 — 18 січня 1710) — державний та військовий діяч Українського гетьманату, полковник Фастівського полку (Білоцерківського полку), один з керівників повстання на Правобережжі проти Корони Польської. | |||
| 141 | вул. Сергія Лазо | вул.Джерельна | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 142 | вул. Силенка | ||||
| 143 | вул. Сковороди | рішення № 110/1 від 26.05.1992 | Григорій Савич Сковорода (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. | ||
| 144 | вул. Скригалівська | рішення № 197/18 від 15.09.1998 | |||
| 145 | вул. Слабенюка | Слабенюк Петро Опанасович (1918 р. – 10.11.1943 р.) — комсорг 286-го гвардійського зенітного артилерійского полку 6-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українского фронту, гвардії старшина. Герой Радянського Союзу. Захищав м. Фастів від німецьких загарбників. Похоронений в м. Фастів | |||
| 146 | вул. Соборна | рішення № 12-XVIII-III від 09.11.2000 | Повернуто вул. Леніна її історичну назву – вул. Соборна | ||
| 147 | вул. Сонячна | рішення № 103 від 01.06.1993 | |||
| 148 | вул. Стеценка | Кирило Григорович Стеценко (12 (24) травня 1882, Квітки — 29 квітня 1922, Веприк) — український композитор, хоровий диригент і громадський діяч, протоієрей УАПЦ. Засновник Республіканської капели УНР. | |||
| 149 | вул. Стовби | рішення № 85/1 від 19.04.1988 | Стовба Олександр Іванович (9 липня 1957 р., м. Дніпропетровськ — 29 березня 1980 р., Серан, провінція Кунар, Демократична Республіка Афганістан) — український російськомовний поет, автор слів до кількох пісень на афганську тематику, учасник Афганської війни (1979—1989), Герой Радянського Союзу (отримав звання посмертно). Лейтенант. | ||
| 150 | вул. Суворова | вул. Тимофія Рудяка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Тимофій Ярославович Рудяк (15.09.1978-03.03.2022) – лейтенат Збройних сил України, учасник російсько – української війни. Народився 15.09.1978 р. у м. Фастів. Закінчив Фастівську школу № 9. У 2012 р. отримав ступінь бакалавра з електромиханіки у Державному економіко-технологічному університеті транспорту. Пройшов службу в збройних силах України з 1996 по 1998 роки та з 1999 по 2004 роки. Працював на залізниці, пізніше був директором з регіонального розвитку оборони. В часи війни з травня 2014-го року служив в 72-й бригаді, командир розвідувального взводу. Брав участь у обороні Донецького аеропорту з 7 червня до кінця липня 2014 р. Позивний: «Палій». З 2018 року працював в органах місцевого самоврядування- був заступником Фастівського міського голови з питань капітального будівництва, пізніше- керував комунальним підприємством “Фастівтепломережа”. Був обраний депутатом Фастівської районної ради. В перший день широкамаштабного вторгнення росії на територію України Тимофій Рудяк пішов захищати державу. Загинув 03.03.2022 р. на Київщині, обороняючи від російських окупантів м. Фастів, куди ворог намагався прорватися через Макарів. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького (05.04.2022 р., посмертно) та «За мужність» (26.02.2015 р.) III ступеня; 19 березня 2016 р. нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту». | |
| 151 | вул. Тельмана | вул.Зелена | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 152 | вул. Терешкової | вул.Андрія Нестеренка | рішення №3-ХІV-VII від 26.10.2021 | Андрій В’ячеславович Нестеренко (25 жовтня 1993, Фастів, Київська область, Україна — 16 жовтня 2016, Новозванівка, Луганська область, Україна) — старший солдат Збройних сил України, учасник війни на сході України. | |
| 153 | вул. Тичини | Павло Григорович Тичина (11 [23] січня 1891, Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 16 вересня 1967, Київ) — український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. | |||
| 154 | вул. Тітова | вул. Свято-Богородицька | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 155 | вул. Транспортна | ||||
| 156 | вул. Трудова | ||||
| 157 | вул. Тургенєва | вул. Марка Кропивницького | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Марко Лукич Кропивницький (10 (22) травня 1840, с. Бежбайраки (Бешбийраки), нині с. Кропивницьке, Новоукраїнський район — 8 (21) квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний режисер і актор. З іменем Кропивницького пов’язані створення українського професійного театру на підросійській частині України й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. На його честь також був перейменований колишній Кіровоград. | |
| 158 | вул. Українська | ||||
| 159 | вул. Унавська | ||||
| 160 | вул. Унрука | вул.Володимира Косовського | рішення №8-VІІI-VII від 29.01.2016 | Володимир Іванович Косовський (28 липня 1923, с. Веприк, Фастівський район, Київська область, УРСР — †29 травня 2000, м. Фастів, Київська область, Україна) — український поет і письменник, громадський і культурний діяч, засновник і перший очільник веприцького музею композитора Кирила Стеценка; зазнав сталінських репресій. | |
| 161 | вул. Федька | вул.Гайдамаків | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 162 | вул. Фомічова | вул. Віктора Михайлова | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Віктор Юрійович Михайлов (04.12.1974-24.03.2022). Віктор Юрійович народився 04 грудня 1974 р. у м. Фастів. Навчався в Фастівській школі № 9. Після – отримав фах електрика в профтехучилищі.1991 р. пройшов строкову службу у збройних силах України. Після закінчення служби працював електриком на підприємстві Києва. Будучи патріотом своєї країни у 2015 році мобілізувався та захищав Україну до 2022 року. Демобілізувався за місяць до широкомасштабного вторгнення. Однак 24 лютого 2022 р. одним із перших став на захист України. Загинув внаслідок артилерійського обстрілу Києва ще в березні. З 20.03.2022 р. вважався безвісти зниклим. | |
| 163 | вул. Фофанова | вул. Любомира Гузара | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Любомир Гузар (26 лютого 1933, Львів, Польська Республіка — 31 травня 2017, Київ, Україна) — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (2001—2011). Священник (з 1958), єпископ (з 1977), кардинал Католицької церкви (з 2001). Верховний архієпископ Львівський (з 2001), Києво-Галицький (з 2005), архієпископ-емерит (з 2011). Представник українського роду Гузарів. | |
| 164 | вул. Франка | Іван Якович Франко (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист,перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), доктор габілітований (1895), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906)[8][9]. Член Всеукраїнського Товариства «Просвіта». | |||
| 165 | вул. Фрунзе | вул.Гетьманська | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | ||
| 166 | вул. Чайковського | Йосип Юхимович Чайковський (19 серпня 1923, Фастів, УРСР — 18 січня 1945, Познань, Польща) — Герой Радянського Союзу (1945, посмертно), в роки радянсько-німецької війни командир батареї 60-го гвардійського кавалерійського полку 16-й гвардійської Чернігівської кавалерійської дивізії, 7-го гвардійського кавалерійського корпусу 1-го Білоруського фронта, гвардії капітан. | |||
| 167 | вул. Чапаєва | вул.Житомирська | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | ||
| 168 | вул. Чапського | ||||
| 169 | вул. Челюскінців | вул. Василя Портяка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | Портяк Василь Васильович (31 березня 1952, Кривопілля — 2 березня 2019, Київ) — український письменник, прозаїк, сценарист («Нескорений», «Залізна сотня»). Член Національної спілки кінематографістів України. | |
| 170 | вул. Червона | вул.С.Петлюри | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Симон Васильович Петлюра, (10 [22] травня 1879, Полтава, Російська імперія — 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. | |
| 171 | вул. Червоний шлях | вул.Андрія Шептицького | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Андрій Шептицький (29 липня 1865 — 1 листопада 1944) — предстоятель Української греко-католицької церкви, митрополит Галицький, архієпископ Львівський (1901—1944). Єпископ Станиславівський (1899—1900). Доктор права (1888) і богослов’я (1894); меценат. Один із найвидатніших провідників української церкви й національного руху першої половини ХХ ст. Представник шляхетного та графського роду Шептицьких. | |
| 172 | вул. Червоних партизан | вул.Снігурівська | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 173 | вул. Червоноармійська | вул.Ярослава Мудрого | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Ярослав Мудрий. Яросла́в Володи́мирович (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — київський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької князівни Рогніди. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Був одружений з Інгігердою, шведською принцесою. Після смерті старшого брата Вишеслава переведений до Новгорода. 1014 року намагався унезалежнитися від Києва, відмовився виплачувати батькові данину (Володимир готував похід на Новгород, але 15 липня 1015 року помер). Взяв участь у міжусобній боротьбі за владу з братами, в якій загинули Борис, Гліб і Святослав. 1019 року переміг київського князя Святополка на Альті. 1026 року уклав угоду із братом Мстиславом, поділивши Руську землю по Дніпру; отримав Київ з Правобережжям, а Мстислав — Чернігів з Лівобережжям. Після смерті Мстислава (1036) став одноосібним володарем Русі. Доклав багато зусиль до зміцнення держави. 1036 року розбив і назавжди відкинув від Києва печенігів[. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость. Здійснив успішні походи проти ятвягів і литовців. Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054). Започаткував укладання першого літописного зводу 1037–1039 років та першого писаного зводу законів — «Руської правди». Мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Яросла́в Му́дрий. Помер у Вишгороді, похований у Софійському соборі. У православній церкві прославлений як благовірний (тобто православний святий з монархів). Хрещене ім’я — Георгій (Юрій); також — Ярослав-Юрій Володимирович. У західній традиції — Яросла́в І. | |
| 174 | вул. Червоної зірки | вул.Пилипа Орлика | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Пилип Орлик (11 (21) жовтня 1672, Косута — 24 травня 1742, Ясси) — український політичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар (1702-1709), гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження), що користалися гербом «Новина». Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який є першою українською Конституцією, фактично — козацьким суспільним договором. | |
| 175 | вул. Червонофлотська | вул.Правобережна | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 176 | вул. Червонянська | рішення № 161/35 від 29.11.1994 | |||
| 177 | вул. Чернишевського | вул. Віталія Ткачука | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 178 | вул. Чехова | Чехов Антон Павлович; 17 (29) січня1860 р., Таганрог, Катеринославська губернія — 2 (15) липня1904 р., Баденвайлер, Німецька імперія) — російський письменникукраїнського походження.Класиксвітової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства (1900—1902 рр.). Один із найвідоміших драматургів світу, реформатор театру. | |||
| 179 | вул. Чичеріна | вул.Калинова | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | ||
| 180 | вул. Чкалова | вул. Чорних Запорожців | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | «Чорні запорожці»; повна назва — кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (згодом 1-й полк Чорних запорожців) — військове формування кавалерії армії Української Народної Республіки, що існувало в 1918—1920 роках. Дивізіон було розгорнуто з кінної сотні 2-го Запорізького полку Запорізької дивізії Збройних Сил Української Держави в грудні 1918 року.У грудні 1918 — квітні 1919 дивізіон брав участь у ІІ-й українсько-більшовицькій війні на сході України, в ході якої віддійшов до Дністра та через румунську територію перейшов на захід країни і восени 1919 року разом з іншими військами УНР опинився у «трикутнику смерті» (район Любар-Шепетівка- (Перший зимовий похід) Миропіль). Восени 1919 — навесні 1920 дивізіон, розгорнутий в кінний полк, взяв участь у рейді по тилах ворожих військ — Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР, під час якого відзначився як найбільш боєздатна та уніформована військова частина. 5 січня 1920 року «чорні запорожці» вступили до міста ГолованівськБалтського повіту, 19 січня — в Саврань того ж повіту. 24 січня відбулася переправа полку на східний берег річки Синюха, того ж дня прибула до полку надіслана начальником Ольвіопольського району полковником Поповим за дорученням головного командування Збройних Сил Півдня Росії делегація з умовами миру і співпраці для боротьби проти Червоної армії. Делегацію було направлено з охороною в напрямку Канева на розшук штабу армії УНР. 9 лютого в селі Байбузи штаб полку одержав наказ про приєднання до Київської групи отамана Юрка Тютюнника; при цьому полк Чорних запорожців і Мазепинський кінний полк зводились в бригаду на чолі з полковником Петром Дяченком. 10 лютого вояки полку, продовжуючи похід, вступили до містечок Білозір’я та Сміла Черкаського повіту. 13-15 лютого точилися бої кінного полку Чорних запорожців з частинами Червоної армії за Золотоношу. 1 березня запорожці повторно вступили в Голованівськ, 5 березня — в Бершадь та Гайворон, 14 березня зайняли Голованівськ Балтського повіту; 16 березня — Богопіль. Приклади бойової відваги та винахідливості цей полк показав у боях за Вознесенськ. У травні 1920, після повернення з походу, полк був інтернований поляками. Згодом увійшов до складу Окремої кінної дивізії відновленої армії УНР. Наприкінці літа 1920 увійшов до складу 1-ї Запорозької дивізії армії УНР; брав участь у Радянсько-польській війні, зокрема, у боях під Сидоровом. У листопаді 1920 року, під натиском Червоної армії, полк разом з іншими підрозділами Дієвої армії УНР змушений був перейти річку Збруч (кордон з Польщею) і його знову було інтерновано в таборах для полонених на території Польщі.Зараз72-га окрема механізована бригада названа в честь імені Чорних Запорожців — військове формування механізованих військ Збройних сил України. Розміщується у місті Біла Церква Київської області | |
| 181 | вул. Шевченка | Тарас Григорович Шевченко (25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) — 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український письменник, класик української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). | |||
| 182 | вул. Шмідта | вул.Проліскова | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 183 | вул. Щавінського | вул.Володимира Великого | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Володимир Святославич (960/963 — 15 липня 1015) — великий князь київський (979—1015), князь новгородський (970—988). Хреститель Русі. | |
| 184 | вул. Щербакова | вул.Козацької Слави | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 185 | вул. Щорса | вул.Підгірна | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | ||
| 186 | вул. Ювілейна | рішення № 70 від 10.04.1990 | |||
| 187 | вул. Яблунева | рішення № 97 від 23.04.1998 | |||
| 188 | вул. Якіра | вул.Андрія Кузьменка | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Андрій Вікторович Кузьменко (псевдонім — Кузьма; (17 серпня 1968, Самбір, Львівська область — 2 лютого 2015, Лозуватка, Дніпропетровська обл.) український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор. Лідер гурту «Скрябін». Герой України (посмертно). | |
| 189 | вул. Якубовського | вул. Фастівецька | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | вул. Якубовського повернуто стару назву – вул. Фастівецька | |
| 190 | вул. 1-го Травня | вул.Зигмунда Козара | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Зигмунд Козар, 8 лютого 1937, м. Майдан-Скербешевський, Люблінське воєводство, ПНР — 2 жовтня 2003, м. Фастів, Київськаобласть, Україна) — польський і український католицький священик, громадський діяч і меценат, чиїм сподвижництвом відновлено католицьку громаду Фастова (Київщина) та її святиню — костел Воздвиження Святого Хреста; почесний громадянин міста Фастова. | |
| 191 | вул. 12-го Грудня | вул.С.Васильченка | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | Степан Вас́ильович Васильченко ( 27 грудня 1878 (8 січня 1879), м. Ічня, нині Чернігівської області — 11 серпня 1932, Київ) — український письменник і педагог. | |
| 192 | вул. 25-го Жовтня | вул.Костельна | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 193 | вул. 50-ти річчя Радянської влади | вул.І.Виговського | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | Іван Виговський (Іван Остапович Виговський) (бл. 1608 — 17 (27) березня 1664) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657-1659), Великий гетьман Руський (1658—1659). | |
| 194 | вул. 8-го Березня | ||||
| 195 | вул. 9-го Січня | вул.Небесної Сотні | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | «Небесна Сотня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих протестувальників, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Євромайдану (Революції гідності) у грудні 2013 — лютому 2014 року | |
| 196 | пров. Богдана Хмельницького | ||||
| 197 | пров. Будівельний | ||||
| 198 | пров. Будьонного | вул.Миколи Глухенького | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | ||
| 199 | пров. Буцикова | ||||
| 200 | пров. Войкова | пров.Береговий | рішення №8-VII-VII від 29.01.2016 року | ||
| 201 | пров. Героїв танкістів | ||||
| 202 | пров. Герцена | пров.Стадіонний | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 203 | пров. Горького | пров.Андрія Саєнка | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 204 | пров. Гусєва | ||||
| 205 | пров. Дачний | ||||
| 206 | пров. Дзержинського | пров.Ю.Новицького | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 207 | пров. Дорогинський | ||||
| 208 | пров. Енгельса | пров.Княгині Ольги | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 209 | пров. Заборовського | ||||
| 210 | пров. Заводський | ||||
| 211 | пров. Зої Космодем’янської | пров. Володимира Мономаха | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 212 | пров. Зірковий | ||||
| 213 | пров. Карла Маркса | пров.Європейський | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 214 | пров. Квітневий | ||||
| 215 | пров. Кільцевий | ||||
| 216 | пров. Кірова | пров.Київський | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 217 | пров. Клари Цеткін | пров.Великопокровський | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 218 | пров. Клубний | пров.В.Шестопала | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 219 | пров. Комсомольський | пров.Олександра Цьопича | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 220 | пров. Комунальний | ||||
| 221 | пров. Корженевського | ||||
| 222 | пров. Коцюбинського | ||||
| 223 | пров. Кривоноса | ||||
| 224 | пров. Кривця | ||||
| 225 | пров. Кутузова | пров. Анатолія Горчинського | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 226 | пров.Савченка | рішення № 4-XXXI-VI від 02.10.2012 | |||
| пров. Скригалівський | рішення № 197/18 від 15.09.1998 | ||||
| 227 | пров. Сергія Лазо | пров.Джерельний | рішення №19-ІХ-VII від 03.03.2016 | ||
| пров. Стовби | рішення № 361/5 від 25.12.2009 | ||||
| 228 | пров. Леонтовича | ||||
| 229 | пров. Лермонтова | пров. Павла Загребельного | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 230 | пров. Луговий | ||||
| 231 | пров. Матросова | пров. Степана Бандери | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 232 | пров. Менжинського | пров.Родини Онищенків | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 233 | пров. Мирний | ||||
| 234 | пров. Мічуріна | пров. Свято-Воскресенський | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 235 | пров. Набережний | ||||
| 236 | пров. Незалежності | ||||
| 237 | пров. Овражний | пров. Яровий | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 238 | пров. Озерний | ||||
| 239 | пров. Орджонікідзе | пров.Брандта | рішення №8-VІІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 240 | пров. Островського | пров.Генерала Пількевича | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 241 | пров. Папаніна | пров. Мирослава Скорика | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 242 | пров. Петровського | пров.Героїв України | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 243 | пров. Південний | ||||
| 244 | пров. Південно-Західний | ||||
| 245 | вул.Приозерна (СТ “Струмок” та “”Джерело”) | рішення №15-XLII-VII від 26.06.2018 | |||
| 246 | вул.Ялинкова (СТ “Струмок” та “”Джерело”) | рішення №15-XLII-VII від 26.06.2018 | |||
| 247 | пров. Пожежний | ||||
| 248 | пров. Польовий | ||||
| 249 | пров. Прорізний | пров. Дмитра Черненка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 250 | пров. Пушкіна | пров. Івана Огієнка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 251 | пров. Радянської армії | пров.Поштовий | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 252 | пров. Річний | ||||
| 253 | пров. Робітничий | рішення № 313/2 від 21.12.2004 | |||
| пров. Савченка | рішення № 4-XXXI-VI від 02.10.2012 | ||||
| 254 | пров. Садовий | ||||
| 255 | пров. Свердлова | пров.Броварський | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 256 | пров. Скригалівський | ||||
| 257 | пров. Слабенюка | ||||
| 258 | пров. Соборний | рішення № 10-XXVI-V від 26.10.2007 | |||
| 259 | вул.Струмкова (СТ “Струмок” та “Джерело”) | рішення №15-XLII-VII від 26.06.2018 | |||
| 260 | пров. Стеценка | ||||
| 261 | пров. Стовби | рішення № 361/5 від 25.12.2009 | |||
| 262 | пров. Суворова | пров. Тимофія Рудяка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 263 | пров. Терешкової | пров.Андрія Нестеренка | рішення №3-ХІV-VII від 26.10.2021 | ||
| 264 | пров. Тітова | пров. Свято-Богордицький | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 265 | пров. Транспортний | ||||
| 266 | пров. Трудовий | ||||
| 267 | пров. Федька | пров.Гайдамаків | рішення №8-VIIІ-VII від 29.01.2016 | ||
| 268 | пров. Франка | ||||
| 269 | пров. Чапаєва | пров.Житомирський | рішення №8-VIIІ-VII від 29.01.2016 | ||
| 270 | пров. Чапського | ||||
| 271 | пров. Челюскінців | пров. Василя Портяка | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 272 | пров. Червоноармійський | пров.Ярослава Мудрого | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 273 | пров. Червонофлотський | пров.Правобережний | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 274 | пров.Червоної Зірки | пров.Пилипа Орлика | рішення №26-ХІII-VII від 26.05.2016 | ||
| 275 | пров. Шевченка | ||||
| 276 | пров. Шмідта | пров.Пролісковий | рішення №19-ІХ-VII від 03.03.2016 | ||
| 277 | пров. Щербакова | пров.Козацької Слави | рішення №8-VIІI-VII від 29.01.2016 | ||
| 278 | пров. Яблуневий | рішення № 97 від 23.04.1998 | |||
| 279 | пров. Якубовського | пров. Фастівецький | рішення №26-XXVIII-VIII від 13.10.2022 | ||
| 280 | пров. 1-й Казнівський | ||||
| 281 | пров. 2-й Казнівський | ||||
| 282 | пров. 9-го Січня | пров.Небесної Сотні | рішення №8-VІII-VII від 29.01.2016 | ||
| 283 | ЕМП-707 | ||||
| 284 | МП,4 км | ||||
| 285 | 917 МПС | ||||
| 286 | Живзахист | ||||
| Площі міста: | |||||
| 1 | пл. Соборна | рішення № 10-XXVI-V від 26.10.2007 | |||
| 2 | пл. Перемоги | ||||
| 3 | пл. Зигмунда Козаря | ||||
| 4 | пл. Привокзальна | ||||
| 5 | пл. Завокзальна | ||||
| Мікрорайони: | |||||
| 1 | Снігурівка | ||||
| 2 | Кадлубиця | ||||
| 3 | Заріччя | ||||
| 4 | Казнівка | ||||
| 5 | Фастів ІІ | ||||
| 6 | Потіївка | ||||
| 7 | Завокзалля | ||||
| 8 | Журавлівка | ||||
| 9 | |||||
