Історія міста
ФАСТІВ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.
РАННЯ ІСТОРІЯ ТА ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ МІСТА ФАСТОВА.
Історія Фастівщини сягає глибокої давнини та бере початок із заселення краю первісними людьми. Свідками тих часів є пам’ятки археології: городища та кургани скіфської доби, поселення римського періоду, давньоруські поселення, а також археологічні знахідки (понад 30 тис. експонатів), які знаходяться у фондах Фастівського державного краєзнавчого музею. Нині на археологічну карту Фастівщини нанесено понад 200 памяток. Серед них найдавнішою є Фастівська стоянка мисливців на мамонта та дикого коня епохи пізнього палеоліту (20-15 тис. років тому), яку виявили у 1950-х рр. під час будівництва Фастівської загальноосвітньої школи № 7 по вул. Комарова(нині-вул. Захисників України). Тут також було виявлено залишки вогнищ та кремневих знарядь праці.
У давнину наш край заселяли скіфи, венеди, анти, деревляни, поляни та інші племена. Навколо наймогутнішого племені полян об’єдналися інші слов’янські племена, утворивши у IX – X ст. державу Русь. До південної її частини належала й територія Фастівщини.
Історичний шлях міста тісно пов’язаний з долею Києва. У стародавні часи саме територією нинішньої Фастівщини проходили кордони Київської землі. Протягом століть Русь вела боротьбу із печенігами, половцями та іншими зовнішніми ворогами. Усередині XI ст. половці захопили значну територію Русі, і Фастів (Сквира, Яготин, Триліси) відійшов половецькому князю Тугортхану, який 1094 року подарував поселення київському князю Святополку у придане доньці.1
Походження назви міста Фастова й дотепер залишається загадкою. Перша згадка про населений пункт із назвою «Фущово (Хвастов)» в іншому варіанті «Фощево», припадає на кінець XIV ст. – 1390 рік. Але в цих відомостях йдеться про місто, яке вже існує: повз нього проходять торгівельні шляхи і в ньому влаштовуються ярмарки.
Відповідно до грамоти, київський князь Володимир Ольгердович підтверджує за Юрієм Івановичем Половцем «зе Сквири» його дідичину – уділ його прямого предка Тугортхана.2 З 1390 року землі Фастівщини повертаються прямим нащадкам Тугортхана – роду Половців-Рожиновських…
Проте є й більш ранні літописні свідчення, за якими назва поселення могла виникнути ще за часів київських князів Олега та Ігоря.
В Радзивіллівському літописі ім’я Фаст (Фост) згадується двічі: 912 року – як дружинника і посла князя Олега, та 944 року – як землевласника князя Ігоря. Важливим є те, що це ім’я зустрічається не в легендах чи переказах, а в історичних документах – договорах з греками.3
«Той Фаст, що був послом Олега, ще молодий тоді дружинник, через 33 роки «осів» на землі, яку йому надав його сюзерен – великий князь Київський, за службу, розбудувався, став великим землевласником-феодалом. Звісно, у нього мав бути й замок. Логічно припустити, що замок і населений пункт були названі саме іменем цього князя – Фастів», – припускають автори видання «Фастівщина: сторінки історії» (від давнини до 20-х років XX ст.).
Існує також ряд народних версій про походження назви міста.
Їх походження пояснюється легендами, які свідчать, що реалії забутої давнини відклалися в історичній пам’яті народу.
У давніх назвах міста маємо трансформації: Фощево → Хвостів(Хвастів) → Фастів. Так, «Хвостів»(«Хвостово»)– це місцевість, де в давньоруські часи відбувалися битви з кочовиками. Ворог тут залишив велику кількість хвостів – своєрідних військових відзнак, звідси і назва – «Хвостово». Ще одна легенда пов’язана з назвами невеликих струмків, що звалися Фосами і впадали в місцеву річку.
Біля села Фастівець є курган «Переп’ят». Під час археологічних розкопок, проведених 1846 року, стало відомо, що в ньому поховано скіфського царя. На похоронній тризні виражались скорбота і горе, або мовою скіфів «фає-фаст». Все це могло увічнитися у назві міста.
Також однією із версій про походження міста Фастова є інформація в одному з польських видань, де говориться, що «Faustus» в перекладі з латинської мови означає «щасливий», тобто місто Фастів – «місто щастя», «щасливе місто» (версія Л. Корячко – старшого наукового співробітника ФДКМ).
XІІІ і наступні два століття в історії Фастівщини вивчені недостатньо: писемні документи, з відомих причин, майже відсутні. Тому про історію Фастова раннього Середньовіччя залишається лише здогадуватись. Вчені вважають, що татаро-монгольська навала в 40-х рр. XIII ст. і постійні набіги татар в XIV – на початку XV ст. змусили мешканців Фастова залишити місто. Лише на початку XVІ століття, після спустошливих воєн, Фастівщина почала заселятися знову.
ЛИТОВСЬКА ДОБА
Переважна більшість земель на Київщині з кінця XIV ст. належала роду князів Глинських, які вони отримали як уділ від великого князя, а згодом стали отчиною.
На початку XVІ століття, представники роду Івашенцевичів-Макаревичів – отримали Фастів і землі навколо нього до своїх володінь. У 1509 році великим князем було надано привілей Дмитру, Богдану та Андрію Івашенцевичам на володіння маєтками князя Івана Глинського на Київщині, які були конфісковані Сигізмундом І Старим за державну зраду.4
1561 року Андрій Макаревич, за незрозумілих обставин, заставив Фастів київському єпископу М. Пацу. У 1568 р. король польський Сигізмунд Август пожалував Фастів «вічним дідичним правом» єпископові Б. Гулькевичу – і землі перейшли у власність католицької церкви. Тривали вперті суперечки між Макаревичами, їх спадкоємцями і католицькими єпископами, але Люблінський трибунал вирішив цю справу на користь єпископів.
З укладанням Люблінської унії 1569 року, Фастівщина залишилася у складі Речі Посполитої.
У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
XVI століття в історії України позначилося протистоянням між католицькою та православною церквою.
У Фастові вплив католицької церкви пов’язаний із діяльністю Йосипа Верещинського. Він перший накреслив Конституцію України, як козацької держави, у формі князівства, з підлеглістю королю й утворенням на основі козацьких полків окремих адміністративно-територіальних одиниць. Й. Верещинський піклувався про оборону міста від татар, спорудив у Фастові замок, укріплений валами і ровами. Він у 1593 році домігся звільнення міста від сплати усіх податків, перейменував Фастів у Новий Верещин, заснував парафію, звів костел і клопотав про надання мешканцям привілеїв містечка.
Населення стало швидко зростати. У місті почала діяти друкарня, з видань якої відома особиста брошура єпископа «Votum…», яка була видана у Новому Верещині (Фастові) 1597 року.2
1598 року, після смерті єпископа, на його місце став Криштоф Казимирський.
Цього ж року єпископ К. Казимирський повертає поселенню попередню назву. На його клопотання король Сигізмунд III надає Фастову права і привілеї містечка. Фастів стає резиденцією єпископів. В 1601 році польський король дарує місту Магдебурзьке право (з можливістю проводити три ярмарки щорічно).
1618 року до Фастова прибувають єзуїти. Вони побудували новий дерев’яний костел, організували школу. В костелі отці-єзуїти розмістили привезений з Риму чудотворний образ Ісуса Розп’ятого і називали Фастів латинською «FAUSTOS» – щасливий. Закордонні історики оцінюють цей період, як ЗОЛОТУ ЕРУ Фастова, період його соціально-економічного піднесення, релігійного та духовного розквіту. Близько 1638 року з Польщі до Фастова прибули отці-бернардини, які побудували ще один костел і займалися релігійною діяльністю.5 Їх мета – поширити вплив католицької церкви на українську православну шляхту. Для цього вони навіть відкривають безкоштовні навчальні заклади – колегіуми – взірець тогочасної європейської освіти. По закінченню навчання частина молоді із заможних родин наверталася в католицтво, відрікалася від української мови і культури…
Католицькому та єзуїтському вихованню протистояла широка мережа братських православних шкіл, які грунтувалися на традиційній вітчизняній основі і враховували потреби свого часу. Вони виховували учнів у дусі патріотизму, поваги й любові до мови та культури свого народу.
Насаджуючи католицтво, польська шляхта і духівництво захоплювали кращі землі, з року в рік збільшували феодальні повинності.
У першій половині XVII ст. Фастів хоч і мав привілеї містечка, але, по суті, лишився невеличким поселенням. У 1630 році тут налічувалося 152 двори. Розвинуте було скотарство, значно менше — хліборобство. Важливе місце в господарстві посідали промисли, зокрема рибальство і мисливство, а також ремесла: ткацтво, гончарство, обробка дерева тощо.
ЗА ЧАСІВ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ
Особливим періодом для Фастівщини була козацька доба, коли наш край став важливим центром козацького руху. Мешканці краю відчували на собі всі важкості того часу і були готові боротися за свої права та свободу. Тож у XVII столітті ця територія була місцем численних повстань та військових подій. Однак, не лише військові події визначали роль Фастівщини цього періоду. Важливим було і будівництво фортець та оборонних споруд, які свідчили про стратегічне значення краю. Біла Церква і Фастів відігравали важливу роль у забезпеченні оборони та координації дій козацьких військ. Крім того, варто зазначити активну участь місцевого населення у війні 1648 – 1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького, яке входило до складу Білоцерківського козацького полку, створеного 1625 року.
5 РОКИ НАДІЇ (100-річчя храму Воздвиження Святого Хреста у Фастові (1911-2011р.)) – Парафія Воздвиження Святого Хреста. Фастів, 2011 с. 4-6.
Серед 17 міст, що входили до складу Білоцерківського полку як сотенні міста, зазначені Фастів і Триліси. В них стояли потужні гарнізони. По сотнях козаки розподілялися так: у Фастівській було 160, у Триліській – 139 козаків. Постійна загроза ворожих нападів вимагала організовувати життя за зразком військових поселень.
Характерною ознакою містечка першої половини XVII ст. була фортеця, де жителі могли знайти захист. Згідно з великою мапою України, виконаною французьким інженером Гійомом Левассером де Бопланом у 1648 році, а також матеріалами збірки В. Кордта у виданні Київської комісії для розбору стародавніх актів 1910 року, і Триліси, і Фастів були укріпленими фортецями: відповідно чотирьохбастіонною з шестикутним частоколом на р. Кам’янці та чотирьохбастіонною фортецею з семикутним містечком і мостом через р. Унаву. Така фортеця, чотирьохбастіонна з шестикутним містечком на другому боці загаченої річки Стугни, стояла і в Мотовилівці.5
1654 року гетьман Богдан Хмельницький стояв зі своїм військом у Фастові. Після його смерті активно включилась в боротьбу за українську спадщину Московія. Змінювались гетьмани, урізались козацькі привілеї, насаджувались чужинські правила. Ворожа держава діяла за принципом “розділяй і володарюй”. Період з 1657 до 1667 рр. супроводжувався страшним розоренням українських земель і дістав назву «Руїна». В ці роки населення Фастова суттєво зменшилося.
Укладення Андрусівського перемир’я 1667 року між Річчю Посполитою та Московією, порушило умови Переяславських статей 1654 року. Воно закріпило насильницький поділ Гетьманщини на дві частини – Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим «Вічним миром» 1686 року.
Лише після прийняття реформи, проведеної урядом Речі Посполитої у 1685 р. відновлюється козацтво на Правобережній Україні. Фастів починає відбудовуватися. З середини 1680-х років до початку XVIII століття Фастів – повітове і полкове місто.
Найгучнішу славу нашому місту та відчутне піднесення економічного й політичного життя на рубежі XVIІ – XVIIІ ст. приніс фастівський полковник Семен Палій (Гурко). Адже саме йому вдалося досягти наприкінці 1680-х рр. цілком незалежного управління споконвічними козацькими землями від Дніпра до Случі. Саме при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув, за свідченнями істориків, рис державного утворення, а ця територія з чітко означеними кордонами мала назву «Палієва держава».
«Семен Палій переселився зі своїм полком на Правобережжя і закликав переселятися сюди інших людей з різних куточків України. До нього також йшли люди з Польщі і Молдови, білорусі і росії. Цілі села переходили під його владу, «покозачувалися».6
Палій був будівничим і господарем. Резиденцією, опорним пунктом своєї козацької республіки він обрав Фастів, зважаючи на географічне розташування міста, наявність тут фортеці. Край швидко почав заселятися людьми. Унікальне лейпцизьке видання 1774 р. «Histoire de St. Jablonowski» вміщує план міста Фастова 1689 року. На ньому позначені стара фортеця, центральна площа, місце резиденції, костел, грецька церква св. Трійці, фортифікаційні споруди і численні брами – Київська, Білоцерківська, Озерна. Фортецю обкопали глибоким яром, наповнили його водою. На ніч розводили мости».7
На жаль, до цього часу від фастівського городища та підземних ходів майже нічого не залишилося…
Як вважають дослідники, Палій, скориставшись становищем, скасував у своїх володіннях дідичні права польських панів на землю і селянську працю. Фактично в цьому краї почало формуватися вільне фермерсьське господарство. Руйнувалася економічна база польського панування в Україні. Зберігалися лише права київських монастирів. Селянство звільнялося від економічного визискування польських магнатів. «Палій розпоряджається у Фастові, всіляко обмежує шляхту, розбійничає зі своїми людьми, змушує Київське біскупство і все воєводство платити йому податок» – скаржилася польська шляхта.
За неповних два десятиріччя відбувся економічний і господарський розквіт краю. 1692 року у Фастові налічувалося три тисячі дворів, а чисельність полку зросла протягом 1691 – 1693 рр. з 800 чоловік до трьох тисяч. Російський священик Іван Лук’янов під час мандрів із москви до Єрусалиму побував у Фастові в 1702 році. Він залишив таке свідчення про місто тих часів: «Городина хорошая, красовито стоит на горе, острог деревянный круг жилья всего, вал земляной, по виду не крепок добре, да сидельницами крепок… Харчь в Фастове всякая зело дешева, кажется дешевле киевского, а от Фастова пошла дороже вдвое или втрое…».7
Виступаючи як захисник народу, Семен Палій був виразником інтересів широких верств простих козаків, селян і міщан. Він підтримував православне духівництво, будував церкви, млини. Також полковник проводить самостійну зовнішню політику: всіляко підтримує стосунки з королівською владою, намагається не вступати в конфлікт з Іваном Мазепою та московським царем.
Польський Сейм в 1699 році прийняв ухвалу про ліквідацію Козаччини.
Палій відмовляється виконувати цей наказ, він відповів посланцям гетьмана Яблоновського, що прибули до Фастова: «Я оселився у вільній країні, і Речі Посполитій нема ніякого діла до цього краю. Тільки я, справжній козак і вождь козацького народу, маю право порядкувати тут».7
У вересні 1700 року Семен Палій виступив проти 4-х тисячного загону польської шляхти та німецьких найманців, що оточили Фастів. У цій боротьбі ані цар, ані гетьман не підтримали його… Розуміючи, що допомоги не було звідки чекати, фастівчани зміцнювали мури, заготовляли провіант. Дати відсіч шляхтичам Палію вдалося лише завдяки власній винахідливості.
У 1700-1704 роках Фастів став центром козацько-селянського повстання під проводом С. Палія проти Речі Посполитої.
В 1704 році Семена Палія було підступно заарештовано та відправлено до москви. Полковника звинуватили у шведофільстві та заслали до Сибіру. І лише напередодні Полтавської битви Петро І повернув Палія із заслання, призначивши його полковником Білоцерківського полку. Помер Семен Палій у січні 1710 року.
ГАЙДАМАКИ НА ФАСТІВЩИНІ
Впродовж усього XVIII ст. Правобережна Україна була охоплена полум’ям народної війни: палали панські маєтки, чинилися напади на транспорти купців і прикордонні корчми, а з іншого боку, були швидкі суди і жорстокі розправи над повстанцями, або, як їх називали, гайдамаками.
Фастів і навколишні села, як і раніше за часів Хмельниччини та Козаччини, стали осередками цих подій. Вогненні роки Коліївщини – то звитяжні й сумні сторінки історії міста.
Після Прутського походу росії 1711 року Правобережна Україна знову відійшла до Польщі – зруйнована, спустошена. Укотре відбулася колонізація краю. У Фастів, який на початку століття був власністю єпископа Півницького, повертаються єзуїти та шляхта.
Вже 1723 року Київський єпископ Самуїл Орга будує на місці колишнього новий костел і облаштовує його. Цей храм називався костелом Святої Марії Стражденної. У 1727 р. фастівська парафія об’єднувала 24 села.
У 1749 та 1750 рр. Фастів потерпав від нападів гайдамаків і костел Марії Стражденнної був спалений. На його місці 1791 року київський єпископ о. Каспер Цєцішовський, відновивши Фастів, побудував новий костел – Воздвиження Святого Хреста.
Перший гайдамацький загін на Фастівщині з’явився 1713 року, очолював його М. Янковський. Гайдамаки під Фастовом захопили коней приїжджих купців та речі, гроші орендаря. З часом безперспективні виступи малих загонів почали переростати в масові повстання, і Фастівщина не лишалася осторонь цих подій. Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло в 1734 році й охопило Київщину, Поділля, Волинь. На Фастівщині, на території Мотовилівського ключа, в 1734 році діяв загін Лазаря Таранця. Наприкінці 1738 року російські та польські війська розбили основні сили повстанців. Проте на Фастівщині загони продовжували боротьбу.
У 1749 році загін на чолі з Іваном Бородою напав на Фастів і захопив панський замок, а 16 квітня 1750 року на місто напали близько 50 повстанців на чолі з козаком Іваном Хвалунським. Того ж року загін із 27 чоловік, очолюваний Олексієм Письменним, захопив у місцевих панів двадцять п’ять коней. У січні 1756 року Фастів укотре зазнав нападу.
У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів. На Київщині їх очолювали Іван Бондаренко, Андрій Журба, Микита Швачка. Відокремившись від головних сил повстанців, 200 гайдамаків під проводом Микити Швачки та Андрія Журби зруйнували костел, припинили діяльність єзуїтів, вигнали з міста ксьондзів, а сам Фастів зробили своїм головним осередком. Сюди приводили на суд панів-шляхтичів, орендарів, прикажчиків.
У квітні-травні 1769 року повстання гайдамаків було придушено…
У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
23 січня 1793 року, під час другого розділу Речі Посполитої, місто увійшло до складу російської імперії, 1797 року Фастів – містечко Васильківського повіту Київської губернії.
Фастівщина знову опинилася у вирі бурхливих подій наприкінці 1825 р. під час повстання декабристів – першого в російській імперії революційного спротиву.
29 грудня 1825 року під час повстання декабристів в селі Триліси, де була розквартирована 5-та мушкетерська рота Чернігівського полку, почався виступ, який підтримали роти, розташовані у місті Васильків. Захопивши Васильків, повсталий полк пройшов через села Велику Мотовилівку та Пологи, але 3 січня 1826 року був розгромлений біля села Ковалівка вірними царю військами. Дев’ятеро повстанців загинули (всі вони поховані у братській могилі в с. Триліси).
Тарасу Шевченку, який побував на Фастівщині у 1846 році у складі археографічної експедиції під час розкопок кургану «Переп’ят» (біля с. Фастівець), було цікаве багате історичне минуле Фастівщини. Про це свідчать його поетичні твори: «Чернець», «Швачка», «Іржавець». Тут Шевченко, окрім службових рисунків, зробив замальовки портретів місцевих селян, краєвидів тощо.
У фастівському альбомі Шевченка зроблені малюнки: «Коло каші», «Парубок з люлькою, голова селянина та хлопець з граблями», «Пейзаж», «Селянин у брилі», «Постаті селян», «Гурт селян та інші начерки», «Сільські будівлі».
Участю в археологічних розкопках не обмежилася зустріч поета з історією Фастівщини. Під час розкопок та після закінчення польового сезону Шевченко ще деякий час жив в селі Фастівець у родини Липських. Бував і в самому Фастові. Від селян записував перекази та легенди про минуле Фастівщини, пісні про ватажків народних повстань та фастівських козаків, замальовував історико-архітектурну пам’ятку Фастова — Покровську церкву XVIII ст. Від Мартина Липського та Григорія Демиденка Шевченко записав народні пісні: «Під городом Салидоном», «Ой, пише, пише вам імператор до князя Котляревського», «Ой хвалився Бондаренко…».
Всередині XIX століття 90 % земель залишалася в руках польських землевласників. На Фастівщині величезні володіння здебільшого належали таким польським магнатам, як родини Браницьких, Потоцьких, Хоєцьких, а також римо-католицькому духівництву…
Скасування кріпосного права в 1861 році обумовило вищі темпи економічного розвитку українських земель у складі російської імперії. Поступово місто перетворювалося на центр промислового та економічного розвитку. Через Фастів в 1870 році пролягла залізниця Київ-Балта, відбулося відкриття руху на Фастівській залізниці (1876 р.), будівництво спиртзаводу в с. Трилісах (1856 р.), цукрового заводу в с. Кожанці (1858 р.), пивоварного заводу (1906 р.) та паркетної фабрики (1903р.) у м. Фастові, заснування у місті товариства взаємного кредиту, будівництво котельно-механічного заводу (1876 р.) й утворення на його базі «Акціонерного товариства Ф. Брандта» (1900 р.).
На цьому підприємстві працював Микола Бенардос – видатний вітчизняний винахідник і раціоналізатор.
У Фастові пройшли останні роки життя Миколи Бенардоса — автора понад двохсот оригінальних винаходів та проектів у галузі електротехнології, електротехніки, транспорту, медицини, сільського господарства, військової справи. Та уславився вчений, передусім, завдяки першому у світі обґрунтуванню способу дугового зварювання.
Микола Бенардос отримував патенти у Франції, Бельгії, Англії, Німеччині, Швеції, Італії, США, Австро-Угорщині, Данії. У 1890-их роках спосіб «Електрогефест» було впроваджено в усіх промислово розвинутих країнах світу. 1892 року йому вручили золоту медаль російського технічного товариства «За удачное применение вольтовой дуги к спаиванию металлов и наплавление одного металла на другой», а згодом, 1899 року, було присвоєно звання Почесного інженера-електрика.
Однак винахідник не одержав належної матеріальної винагороди. З підірваним здоров’ям він повертається у 1899 році в Україну й оселяється на хуторі Костяші (біля Бишева), де будує лабораторію. Однак будинок згорів, а з ним — моделі та проекти.
Після пожежі Микола Миколайович переїздить до Фастова. Завод Ф. Брандта (нині – завод “червоний жовтень”) та фастівські залізничні майстерні стали останніми, де впроваджувалися у виробництво винаходи Бенардоса в галузі електрозварювання. У Фастові він одержав ще кілька патентів на свої винаходи. Однак через хворобу був змушений їхати до Москви. Улітку1902 року Микола Бенардос повернувся до Фастова.
Незважаючи на величезний внесок у розвиток виробництва, винахідник звертався до Ради російського технічного товариства з проханням про довічну пенсію.
Помер Микола Бенардос у вересні 1905 року від серцевого нападу. Похований на парафіяльному кладовищі Воскресенської церкви в м. Фастові. Могилу видатного винахідника досі не знайдено.
Характерною рисою економіки Фастова кінця XIX — початку XX ст. була наявність великої кількості дрібних напівкустарних підприємств з 5–10 робітниками. Це, зокрема, 2 шкіряних, 2 миловарних, 5 цегельних, кілька медоварних підприємств, 2 водяних млини, 5 крупорушок тощо. У містечку налічувалося понад 60 дворів ремісників, з них 40 – шевців, 7 – бондарів, 13 – займалися слюсарно-ковальським промислом.
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 РР.
Особливе місце посіла Фастівщина і в період революційних подій 1917 – 1921 рр. У Фастові тривалий час знаходився штаб Директорії. Під Фастовом (біля Мотовилівки) 18 листопада 1918 року відбувся вирішальний бій між Січовими Стрільцями, які перейшли на бік Директорії, та військовими частинами Гетьманату. 14 грудня гетьман Павло Скоропадський зрікся своєї влади, таким чином поклавши кінець періоду влади Гетьманату. Розпочався період правління Директорії УНР.
До визначних подій історії краю в контексті загальноукраїнської історії слід віднести й підписання на коліях фастівського вокзалу 1 грудня 1918 року передвступного договору між представниками Директорії та делегацією Західно-Української Народної Республіки про злуку в одну державну одиницю. Тоді до Фастова від ЗУНР прибули секретар внутрішніх справ Льонгін Цегельський, голова секретаріату і секретар фінансів Дмитро Левицький, від Директорії — Володимир Винниченко, Панас Андрієвський, Федір Швець і Симон Петлюра.
На жаль, цим планам так і не судилося здійснитися…
Фастівчани, пам’ятаючи про цю подію, на території залізничного вокзалу встановили вагон-музей злуки УНР та ЗУНР.
Сумною сторінкою в історії Фастівщини цього періоду стали події 23-27 вересня 1919 року: після того, як містечко кількаразово переходило з рук в руки, у Фастові відбувся єврейський погром, влаштований денікінцями. Тоді загинуло близько 700 осіб, багато залишилось поранених.
РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД
З весни 1921 р. Фастівщина була в складі радянської імперії сім десятиліть.
З 1923 року Фастів — районний центр, з 1938 року — місто, з 30.12.1962 року — місто обласного підпорядкування.
Радянський період став часом значних трансформацій та випробувань як для всієї України, так і для Фастівщини, зокрема. Прихід до влади комуністичного режиму призвів до реалізації широкомасштабних соціально-економічних та політичних перетворень, які залишили непоправний слід в історії краю.
Однією з ключових подій радянського періоду була колективізація. За цієї політики приватне сільське господарство було припинене, а селянські землі об’єднані у колективні господарства. Це призвело до значних соціальних і економічних змін у житті місцевого населення, спричиняючи нестабільність, конфлікти та боротьбу.
Проведення політики індустріалізації також суттєво змінило обличчя Фастівщини. Розвиток промисловості став пріоритетом радянського уряду. Це обумовило будівництво нових заводів, фабрик та промислових об’єктів, що призвело до масового прибуття населення з інших регіонів країни та зміни структури трудових сил.
Проте не можна оминути одну із найтрагічніших сторінок в історії Фастівщини, які залишили непоправний слід в історії нашого краю… Голодомори 1921-2023, 1932-1933 та 1946-1947 років, як наслідок політики колективізації та примусових хлібозаготівель, які проводилися радянською владою – штучно створений геноцид проти українського народу, що призвів до масового голоду, страждань та смерті мільйонів людей. Фастівщина в ті страшні роки втратила значну частину населення.
Значних руйнувань зазнав наш край і під час Другої світової війни. Місцеві жителі активно долучилися до боротьби проти загарбників. Також під час окупації у Фастові діяло антинацистське підпілля членів ОУН, учасниками якого були наші земляки: Петро Онищенко, Андрій Кравець-Кравченко, Ольга і Володимир Косовські та багато інших.
Місто було визволене від фашистів 7 листопада 1943 року. За роки Другої світової війни загинуло понад 5 тисяч фастівчан…
Після звільнення від німецьких військ, з 1943 року розпочався період відновлення зруйнованого війною господарства: відбудова промислових підприємств, будівель, шкіл, магазинів, лікарень тощо. Розвивалася транспортна інфраструктура, зокрема, залізничний вузол у Фастові став одним з найбільш важливих у регіоні.
Місто розбудовується: змінюється вигляд як його історичного центру, так і околиць; набирає швидких темпів розвитку в різних галузях…
Талановиті і роботящі люди в ньому живуть, які своєю щоденною працею з року в рік роблять його ще більш комфортнішим для власного життя та життя майбутніх поколінь.
Та знову увірвалася біда… Події 26 квітня 1986 року стали однією з найбільших трагедій для людства. Вибух на Чорнобильській атомній електростанції, який зруйнував життя тисячам людей і утворив багатокілометрову зону відчуження, назавжди закарбувався в пам’яті народу. Серед тих, хто боровся зі страшним лихом, було чимало наших земляків – ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які, ризикуючи життям та здоров’ям, в ті пекельні дні з честю виконали свій людський обов’язок. Їх самопожертву неможливо переоцінити, їхній героїзм, патріотизм і професіоналізм перевірені часом. Багато з ліквідаторів не дожили до теперішніх днів, віддавши своє життя задля збереження життя і здоров’я майбутніх поколінь.
СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Історія Фастівщини є невід’ємною частиною історії України, яка відображає важливі події та випробування, що сформували її сучасний образ та ідентичність…
Період перебудови, що розпочався всередині 1980-х років, приніс значні зміни в
економічному, соціальному та політичному житті краю. Відкриваються перші кооперативи та приватні підприємства, а державні підприємства почали адаптуватися до нових ринкових умов. Відродження національної культури і мови стало ключовим аспектом. З’являються нові культурні заклади та освітні установи, проходять заходи національного спрямування. Проведення демократичних виборів дозволило місцевим жителям активніше брати участь у політичному житті. Виникають нові політичні партії та рухи.
Наприкінці 80-х років XX ст. Фастів став одним з центрів національно-демократичного руху. Тут відбулося кілька масових мітингів і перший в області політичний страйк (працівники заводу «Факел»), видавалися позацензурні газети «Позиція» та «У Хвастові». Лідерами антикомуністичної опозиції були С. Глембоцький, Б. Лучківська-Ситник, А. Черняк, В. Машков, В. Шевченко (очолював також демократичну опозицію в Київській обласній раді), В. Карпелюк, Ф. Безкидевич.
Перебудова стала важливим кроком до становлення незалежності України та зародження демократичного суспільства.
Період Незалежності на території Фастівщини відзначився важливими трансформаціями та змінами у всіх сферах життя. Після розпаду радянського союзу, край став свідком пошуку нових шляхів розвитку та визначення своєї ідентичності. Економічний перехід до ринкових відносин супроводжувався формуванням нових бізнес-структур та пошуком шляхів для підвищення конкурентоспроможності. Культурна сфера переживала період відродження, з підтримкою національних традицій, мистецтва та мови. Політичні зміни, зокрема розвиток місцевого самоврядування, сприяли зміцненню громадянського суспільства та розбудові демократичних інституцій.
Вир подій і випробувань, в якому опинилась наша держава, починаючи з 2004 року також не залишив осторонь фастівчан. Акції протесту, викликані масовими фальсифікаціями президентських виборів у листопаді 2004 року на користь провладного кандидата Віктора Януковича, були також підтримані нашими земляками. У дні Помаранчевої революції зароджувалося нове громадянське суспільство, якому була небайдужа доля України.
З кожним днем революція набувала все більших масштабів: протест зростав кількісно і територіально. Мітинги відбувалися в багатьох великих і маленьких містах України. Місцеві ради, не в змозі протистояти народному гніву, складали свої повноваження. Влада змушена була йти на поступки і визнати результати голосування за підсумками другого туру президентських виборів недійсними.
В результаті протестів відбулися зміни, які торкнулися не тільки внутрішньополітичного життя в країні та зародження громадянського суспільства, а й вплинули на зовнішню політику України та роль української держави на міжнародній політичній арені. Проте системні прорахунки в керуванні державою, провалена міжнародна політика — все це стало каталізатором приходу до влади 2010 року політиків, орієнтованих на москву. До вищезазначених проблем додались також узурпація влади, корупція, тиск репресивної машини та зрада національних інтересів… Тож акції протесту, які у листопаді 2013 року починались як «Євромайдан», а згодом переросли у вибух народного гніву під назвою «Революція Гідності», стали наймасштабнішою подією в новітній історії України і логічним продовженням відстоювання прав громадян.
Жорстока розправа над студентами стала каталізатором усіх наступних подій. Вже 1 грудня 2013 року небайдужі громадяни з усіх куточків України заполонили Майдан Незалежності та всі прилеглі вулиці. Фастівчани були одними з перших. Майдан у ті дні став епіцентром кардинальних змін у країні. Він запустив процес не лише трансформації політичної арени, а й соціальних і культурних перетворень.
Український народ довів свою відданість свободі, свою гідність, заплативши, однак, за це найвищу ціну – життя 107 учасників акції протесту, Героїв України, названих «Небесною Сотнею». Серед загиблих на Майдані у ті лютневі дні 2014 року – фастівчанин, боєць 7-ї Сотні Самооборони Майдану, Герой України Андрій Саєнко.
Революція Гідності відкрила вікно можливостей для найважливіших змін в Україні – процесу декомунізації та трансформації посттоталітарного суспільства в демократичне. Майдан був каталізатором для створення численних громадських ініціатив та волонтерського руху, який став опорою і підтримкою для добровільних військових формувань з членів «Самооборони Майдану». Саме добробатам, які пізніше влилися до ЗСУ, довелося першими вступити в бій на початку російсько-української війни навесні 2014 року.
Незважаючи на окупацію Криму і частини Луганської та Донецької областей, ціною надлюдських зусиль та численних жертв ворога вдалося стримати.
Росія – наш одвічний ворог, жорстокий і підступний. На жаль, історія стосунків з цією сусідньою державою впродовж багатьох століть так нічого і не навчила нас… Одночасне вторгнення агресора по всій протяжності кордону нашої держави 24 лютого 2022 року мало на меті зламати дух українського народу за лічені дні. Але завдяки згуртованості громадянського суспільства та самопожертві українських захисників, планам ворога не вдалося здійснитись.
Сьогодні тисячі фастівчан захищають майбутнє України від ненависних сусідів-загарбників. Близько двох сотень фастівчан – найкращих синів і доньок українського народу віддали за Україну своє життя. А скільки залишилося скалічених тіл і душ!..
Незважаючи на складний час та російсько-українську війну, Фастівщина продовжує розвиватися та адаптуватися до сучасних викликів, наближаючи ПЕРЕМОГУ.
Українці впродовж багатьох століть виборювали і нині продовжують виборювати свою незалежність та свободу. Волелюбна нація, ціною власного життя прагне бути вільною у своєму виборі, розбудові країни та поділяє цінності, за якими живе Європа та весь цивілізований світ.
Нині Фастівщина відіграє важливу роль у розвитку культурного, соціального та економічного життя України. Завдяки своєму стратегічному положенню, стала центром багатьох значущих подій та процесів, які впливають на її розвиток. Край зберіг свою унікальну спадщину, поєднуючи давні традиції та сучасні досягнення. Тут жили і продовжують жити мужні, волелюбні, талановиті люди, перебувало чимало видатних осіб, що полишили яскравий слід в історії нашого краю, серед яких – діячі культури та мистецтва, поети, письменники, педагоги, спортсмени, військові, лікарі, підприємці, працівники різних сфер діяльності…
За матеріалами КЗ ФМР «Фастівський
державний краєзнавчий музей»
